Лідер гурту OT VINTA! Юрій Журавель про Батурин: «Я давно хотів побувати там, де творив історію Іван Мазепа»

— Юрію, вам доводилося раніше виступати в Батурині?

— Ні, жодного разу не випадало там навіть бувати. Ми дуже довго чекали з хлопцями цього концерту і давно хотіли виступити в місті, де творив історію найкращий, на мою думку, гетьман України Іван Мазепа. Це взірець справжнього керівника держави і короля Гетьманщини, тому що він творив нову Україну, і йому це майже вдалося. 

Якось проїздом я був у Батурині. Але побачити фортецю тоді не вдалося. Так само не випало побувати там торік, коли ми були на Чернігівщині на мистецькому хуторі Обирок, де жив режисер Леонід Кантер, хоча це й зовсім поряд. Тому їдемо на фестиваль не тільки як виконавці, а й гості, аби нарешті познайомитися з цим визначним історичним місцем. Здорово, що його завдяки зусиллям третього президента України Віктора Ющенка  свого часу було піднято з руїн. 

Іван Мазепа. Ілюстрація до книжки «Мазепа. Крок до правди».

 

— Отже, Батурин і вас побачить і почує вперше. Які пісні ви приготували для цього міста? 

— Скажу так: усе буде стандартно. Мене часто питають, чи міняємо ми програму залежно від того, на якому святі і в якому регіоні виступаємо. Але гурт OT VINTA! вирізняється своєю чіткою позицією, і ми ніколи не підлаштовувалися під публіку, незалежно від того, виступаємо на Західній Україні чи в Криму, перед юною публікою чи старшого віку. Нам, буває, кажуть: «Хлопці, ви ж не будете співати свої аж надто радикальні пісні?». Маючи на увазі «Сімнадцять москалів» або «Давно не гуляла сокира по вулицях міста Москва». «Та, звісно ж, не будемо», — робимо вигляд, що погоджуємося. А потім як увалимо! 

— Свого часу ви видали дитячу книжку «Мазепа. Крок до правди» про найвідомішого батуринського гетьмана, зокрема створили для неї чудові ілюстрації. А тексти хто писав?

— Та я ж сам і писав... Я автор і малюнків, і тексту. На той час я в історії України був не дуже обізнаний. У процесі роботи над книжкою спілкувався і співпрацював з Ольгою Ковалевською (відомий історик, дослідниця постаті гетьмана Мазепи. — Авт.). Ми з нею багато сперечалися. Наприклад, на моїх ілюстраціях була сцена, де козаки заряджають мортиру. Мортира — це штурмова зброя для взяття фортець, а в Батурині ці гармати стояли зверху цитаделі й ними користувалися як оборонною зброєю. Тобто зі стін стріляли по москалях. І от козаків я намалював оголеними до пояса, мускулистими. Мені хотілося показати їх міцними, потужними такими хлопцями. А пані Ольга заперечувала, мовляв, козаки в той час виглядали зовсім не так. Вони мали бути в головних уборах, вдягнені в однострої, адже це реєстрові козаки. Я сперечався до останнього. Так, мені хотілося десь перебільшити, прикрасити своїх героїв, показати їх справжніми богатирями. Бо коли сам був хлопчиком, то прикладом для мене були дужі чоловіки, від одного вигляду яких тремтіли вороги.

— А чому тоді, в 2008 році, вам захотілося звернутися саме до постаті Мазепи?

— Я якраз був задіяний у проєктах руху «Не будь байдужим» (рух створили задля підтримки і популяризації української мови. — Авт.), в якому, можна сказати, я є співзасновником. Разом з іншими гуртами ми їздили різними областями України, в тому числі східними і південними, та «просували» українську мову, якої там дуже не вистачало. На той час я вже зауважив, що пропадають один за одним українські фестивалі, такі, як «Червона рута», — їх ставало дедалі менше. Тим часом усе активніше працював «русскій мір» у Криму: якісь байкерські фестивалі у Севастополі проходили по два рази на рік. І ми мали щось робити на противагу цьому. До того ж якраз була річниця Полтавської битви і гетьманського повстання. От на цьому тлі й виникла ідея зробити книжку про Мазепу. 

 

Перед тим уже була видана книжка «Як перейти на українську мову» — звичайна брошурка. І ми разом з іншими зірками — Сашком Положинським, Фомою — ходили й роздавали ці книжки. В когось вони навіть надовго не затримувалися в руках — їх одразу викидали. І я зрозумів: аби зачепити людину, в продукт треба вкласти працю. Навіть брошурка має бути яскравою, оригінальною, класною, захоплюючою. Тому книжку про Мазепу ми вирішили зробити в такому коміксному варіанті. Завдяки цьому вона, гадаю, й «пішла» в люди. 

Вона вийшла 5-тисячним накладом і після презентації в Палаці спорту під час акції руху «Не будь байдужим» швидко розійшлася. Я після того практично вимолював кілька примірників для українців Канади і Польщі... 

— Перевидати не плануєте? Я «гортала» вашу книжечку в інтернеті і залюбки купила б таку дітям...

— Я її згодом перевидав усередині своєї «Карикадурки». Але в планах є перевидати й окремо. Зараз ми з Наталею (дружина Юрія Журавля. — Авт.) робимо великий творчий проєкт під назвою «Знай наших». Ця серія включатиме і кілька книжок, і мультфільми, і календар, і мобільний додаток, і аудіо- та відеопрограми. І книжечка «Мазепа. Крок до правди», думаю, теж з’явиться в рамках цього проєкту. Більше того, зараз є домовленість із найпатріотичнішим, вважаю, радіо «Армія.FM», де ми будемо представляти рубрику «Знай наших» і щомісяця розповідати про видатних особистостей, які цього місяця народилися.

— Бачила на вашій сторінці у «Фейсбуці», що в рамках уже згаданого проєкту виготовляєте і продаєте футболки з  портретами відомих українців. Як виникла така ідея? І хто з великих українців найкраще, так би мовити, продається? 

— Коли ми це починали, то навіть не очікували що воно настільки круто піде. Зараз у нас чемпіон продажів — це Іван Франко, не тому що він кращий, ніж Святослав, Атіла чи Іван Богун, а тому, що він — найсвіжіший. Ми щомісяця видаємо нову постать, до якої придумуємо віршик. Франко у нас серпневий: «Народжені в серпні — таланти невичерпні». У вересні буде король Данило з девізом «Сини вересневі — потужні як леви». І в нас уже стільки попередніх замовлень, що їх навіть більше, ніж продано Франка. Припускаю, що король Данило його рекорд легко перевершить. А в жовтні буде хтось інший. 

Правда, відчувається, що нам постійно чинять перешкоди, з нами борються — наші з дружиною акаунти у «Фейсбуці» раз по раз блокують. Але навіть попри це ми набираємо обертів, і з кожним новим персонажем продажів усе більше.

— Ви пишете бойові пісні й реанімуєте старі, повстанські, щоб піднімати дух наших бійців. А як із творчістю на передовій? Що співають солдати, коли війна замовкає?

— Це дуже сумно. Ми з гуртом от OT VINTA!з перших днів війни їздили на фронт і навіть започаткували акцію «Гітара для солдата». Ми по всій України збирали гітари — можливо, в когось завалялися десь у шафі або висять на стіні без діла, то чому б ці інструменти не віддати хлопцям на фронт, де вони вечорами збиратимуться у шанцях чи бліндажах у колі бойових побратимів і гарною піснею підійматимуть свій бойовий дух, а також дух всієї України. Ми набирали по 15-20 гітар, сідали в бус і валили на фронт. І був перший шок, коли хлопці брали до рук гітару і співали щось на кшталт «Скорей бы дембель мой, ребята...». Тобто стару совкову солдатську «лірику». В кращому випадку — щось із афганських пісень. Словом, в окопах звучала вся оця радянська фігня. 

Повстанських пісень бійці взагалі не знали. Тому треба спонукати людей створювати нові патріотичні твори, не забуваючи спадщину минулого — ті ж повстанські пісні. Це особливо важливо в часи агресії сусідньої держави, аби показати, що ми самодостатні, що ми сучасні, ми позбулися того радянського спадку, який нас подекуди ще міцно тримає і не дає рухатися вперед. 

Добре, що ми в свій час записали жартівливу пісню «З бодуна» на мотив американської пісні льотчиків, знову ж таки наша пісня «Попереду» користується попитом. Ми часто також виконуємо пісню «Зродились ми», яка вже стала маршем української армії. Дуже прикро, але виходить, що нового потужного матеріалу не з’являється. Це говорить про те, що фестивальне життя в Україні, як я вже вище казав, зникло. Маю на увазі фестивалі — виробники продукту. Ніхто не продукує композиторів, які творитимуть щось нове. Не виконавців, яких штампують усі оці «Голоси» чи «Х-фактори», де переспівують те, що вже давно було створене. Я це називаю потреблядство. 

Ми часто беремо участь у фестивалях на зразок «Пісні, народжені в АТО». Але те, що там виконують, мене, чесно кажучи, дуже дратує, оті якісь бардові пісні віддають совком, мов нафталіном. Часто чую там пісні російською, бо «а какая разніца?». Але заради справедливості скажу: навіть там іноді трапляються намистинки і справжні перлини. І це дуже здорово!