Тячів здорового глузду: як закарпатський райцентр виборює природну екосистему для себе і регіону

На перших виборах міського голови в 2015 році чинний на той момент очільник Тячева Іван Ковач набрав 94,36% голосів виборців. На той момент він виявився єдиним кандидатом на цю посаду.

 

 

Хоч, за словами місцевих мешканців, сам цієї виборної посади не прагнув. Просто після кількох попередніх років справжньої реанімації дотаційного містечка місцева громада не бачила альтернативи недавньому керівнику Податкової інспекції, який прагматично реалізував свій професійний досвід на благо міста.

 

 

— Мені просто пощастило з адекватними депутатами, — одразу розставляє пріоритети сам Ковач. — Разом зі мною тоді сімдесят відсотків підприємців обрали в міську раду. Тобто вирішувати долю Тячева зібралися раціонально мислячі люди. Вони чудово розуміли, які приблизно кошти нам потрібно мати, аби реально почати вирішувати проблеми міста. Двічі пояснювати нікому нічого не треба було... В мій перший прихід у районну Раду всього процентів 8-10 за оренду землі сплачували підприємці. Я кажу: хлопці, як ви хочете дороги робити, в комфортному і життєздатному місті жити, при цьому не сплачуючи за землю? Так у нас нічого не вийде.

 

Починаємо з вас... Тобто депутати підняли ставку земельної оренди і самі перші її сплатили. І тільки після цього почали вимагати від інших. У нас сьогодні 98 відсотків населення сплачує повноцінні податки за землю. Хто не платив — на тих після трьох попереджень подали в суд. І ніхто не ображається ні на кого, бо відсутнє для взаємних образ підґрунтя: усім зрозумілий алгоритм відрахувань, усі платять на однакових умовах. Пам’ятаю, як вісім років тому, отримавши наповнений бюджет, сказав підприємцям-депутатам: от ви заплатили своїх півтора мільйона гривень, тепер можете їх спокійно розподіляти на міські потреби. Бо тепер ви справді розпоряджаєтеся власними грошима. А ми ж починали з дефіцитом бюджету: на старті всього 87 тисяч на рік Тячів отримував на все про все... А закінчили чотирма мільйонами...

 

До Тячева сьогодні справді приємно приїздити. Дороги скрізь заасфальтовані, декоративні дерева-квіти висаджені, місто благоустроювали, зберігаючи колорит старовинної архітектури, обережно вписуючи в розчищений від розвалля простір сучасну інфраструктуру — з фонтанами і пам’ятниками, дитячими ігровими майданчиками. І все це — власним коштом. Бо тут не мають «домашніх» депутатів у парламенті, нема й великих промислових підприємств.

 

— Зате вдалося створити разом із приміськими селами об’єднану громаду і тепер у нас залишаються кошти ПДФО (податок на доходи фізосіб. — Ред.) — пояснює Ковач. — І ми чудово ним скористалися. Фінансисти розуміють, наскільки серйозні кошти, які окремою субвенцією об’єднаним громадам держава дає вже протягом трьох років, плюс від ПДФО 60 відсотків.

 

Але останні кілька років тячівський мер, кабінет якого розташований просто біля входу у двоповерхове приміщення міськради, намагається реалізувати ще одну важливу ідею — будівництво сміттєпереробного заводу, для якого навіть спонсорів знайшов. Аж у Фінляндії.

 

Але ні очевидна необхідність появи такого важливого інфраструктурного об’єкта в засміченому Закарпатті, ні купа ретельно відпрацьованих і навіть попередньо підписаних домовленостей поки що не пробиває стінку розрізнених і недоведених до спільного знаменника вітчизняних законодавчих нетрів. Тому й відповідальні фіни поставили узгоджений проект на паузу, до кращих часів.

 

— Якщо б держава справді захотіла залучити більше інвесторів і створила відповідні преференції — на три роки вам отакі от пільги і йдіть, розвивайтеся! — багато корисних процесів уже давно можна було б зрушити з мертвої точки, — впевнений Іван Іванович. — Підприємці б зуміли швидко розібратися, куди їм бігти, за що взятися і що саме вони можуть і хочуть зробити... Законодавча ініціатива у Міністерства екології була. Ми підписували попередній договір у присутності посла Фінляндії і наших двох заступників міністрів у Посольстві Фінляндії в Києві. І публікації у пресі про це були...

 

Фіни дуже хотіли з нами співпрацювати. Бо у нас навіть виділено землі спеціального призначення під будівництво такого підприємства, що мало в кого є. І тут я буду дякувати нашій громаді, поки й житиму: люди без жодних спекуляцій підтримали цю ідею на громадських слуханнях. Бо усвідомлюють, наскільки це насправді важливо для всіх нас. Тільки потрібен методичний, постіний контроль усіх необхідних умов відповідними структурами і фахівцями. І все. Нічого страшного немає в самому факті існування такого підприємства. Он у центрі Відня сміттєпереробне підприємство працює, — то мало хто навіть запідозрить, яку саме роботу воно виконує.

 

Бо дотримано всіх заходів безпеки, всіх технологій при його будівництві і в його роботі. Навколо чистенько, красиво і безпечно... Я не знаю, чому досі наше Міністерство екології не домоглося створення системноі законодавчої структури, яка б дозволила запрацювати тим окремим хорошим законам, які вже вдалося прийняти. Чому до нас фіни не зайшли? Бо 70 відсотків коштів, які вони закумулювали на розвиток проекту, повинні були прийти за рахунок використання «зеленого» тарифу. У них просто в законодавстві так закладено, вони ж не можуть порушувати в інвестиційних проектах власне законодавство... А у нас знову почали гратися із законодавством, перекреслюючи все роками напрацьоване...

 

Ні, це не скарги. Ковач разом зі своєю громадою, підготувавши надійний плацдарм з однодумцями на Тячівщині і порозумівшись із багатьма закарпатськими земляками, продовжує боротьбу за здоровий глузд. Підтяглися на допомогу деякі парламентарії й фахівці-експерти з Києва. Тому є надія, що маленьке диво спільної розбудови місцевих громад таки мультиплікується за принципом «маленьких кроків» і на всю Україну.