«Нещасний народ, який живе в часи перемін», — говорить китайська мудрість. Здавалося б, усі зміни — на краще. Та ж ні: люстровані судді виносять неправомірні вироки, новоспечені поліціянти, охмурені алкоголем, знічев’я убивають п’ятирічного хлопчика, лікарі лікують у залежності від товщини гаманця хворих, багаті багатіють, бідні бідніють.
Та я не про це, я — про мову, якої теж торкнулася епідемія змін. Наша мова побудована на мудрому правилі — як чуємо, так і пишемо. Отже, всі зміни, якщо і допускаються, мають бути спрямовані на покращення вимови. На жаль, це далеко не так. Зміни почалися з введення нової букви, яку в народі досить влучно називають шибеницею.
Я мав багаторазові розмови з пересічними громадянами на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, Полтавщині, Дніпропетровщині — ніхто з них не зміг згадати бодай 3-4 слова, в яких ми би мусили гикати. Тож і в побуті ніхто майже не вимовляє цю фонему, непритаманну нашій співучій і милозвучній мові.
А ще, ні сіло ні впало, вигулькнули як біс із пекла «етери», «міти», «Атени» тощо. Для чого і кому це потрібно? Кажуть, щоб далі віддалятися від російської мови. Певно, забули, що, попри всі реалії нинішнього життя, ми поважаємо і цінуємо російську мову, тож абсурдно звучать твердження, що такі зміни — в піку цій мові. Натомість пригадаємо, як важко молоді буде читати класиків, скільки мороки завдадуть старшому поколінню всі ці новації.
Та, як кажуть, біда не приходить одна. З’явилися океюшки. Це ті люди, які замінюють українські слова іноземними. Здавалося б, чим не милозвучні слова «гаразд», «добре», так ні, наші «розумники» замінюють їх на «о’кей». «Я думаю», «я вважаю» вже не підходить, з’являється російськомовна калька «я рахую». На деяких телеканалах з’явились суржикові програми, де актори говорять якоюсь україно-російською говіркою. «Одного разу під Полтавою», скажімо. Очевидно, творці таких «шедеврів» і гадки не мають, що сучасна українська мова створена на основі саме полтавсько-київського діалекту.
А ще незрозуміло, чому «виглядають»? Нещодавно вийшли з друку дві книжки Олександра Авраменка «100 уроків української». Цитую: «Останнім часом почали широко вживати слово «виглядати» в невластивому значенні: ви гарно виглядаєте <...> Основне значення дієслова «виглядати» — «висуваючись із чогось, дивитися кудись». А Михайло Стефанцев в «Орфографічному словнику» (1978 р.) писав: щоб оцінити чийсь вигляд, слід вживати слово «виглядіти» (вигляджу, виглядиш, виглядить, виглядять).
Верховна Рада, врешті-решт, незважаючи на шалений опір депутатів-українофобів, прийняла Закон про мову. Але декому не йметься. Знайшлись «депутати», які подали до Конституційного Суду, щоб останній визнав цей закон неконституційним.
Та й новоспечений президент, для якого українська мова чужа, до речі, як і російська, погрожує переглянути Закон про мову. Тож, шановні українці, пильнуймо, щоб не вийшло так, що океюшки-суржики — це тільки квіточки, а гіркими ягідками може бути відміна (чи перегляд) Закону про мову.
Володимир КАЇРА
с. Темрюк, Нікольський район, Донецька область
