Одвічна війна: рецензія на «Сізіф XX» Костянтина Родика про створення рейтингу «Книжка року»

04.06.2019
Одвічна війна: рецензія на «Сізіф XX» Костянтина Родика про створення рейтингу «Книжка року»

Виявляється, сам того не усвідомлюючи, я давно чекав на таку книжку.
 
 
За всього вибухового розвою видавничого бізнесу останніх років, попри багатющий репертуар у наших книгарнях, чогось мені на українському книжковому ринку ніби не вистачало.
 
 
Тепер з’ясувалося — книжки ретельних, проілюстрованих документами, статистикою і світлинами актуальних мемуарів.
 
 
Не спогадів про часи і події, живих свідків яких майже не лишилося, не причепурених обрахунків із невиправною минувшиною якогось витрушеного з ділової обойми чиновника/політика (хоча книжок і такого жанру в нас, на жаль, бракує), а саме пристрасного, але коректного звіту людини про певний етап справи свого життя, справи, котра продовжує вперто й плідно робитися.
 
Найближча аналогія — мемуари засновників/керівників успішних західних компаній. Звісно, кульгава аналогія, бо справа автора цієї книжки і проєкту, за який в ній йдеться — не бізнес; це радше мистецтво. Мистецтво можливого в періодично неможливих умовах.
 
«Сізіф XX» — історія створення, становлення і понад двадцятирічного розвитку придуманого і втіленого в життя Костянтином Родиком Всеукраїнського рейтингу «Книжка року». Одною зі смачних принад цієї історії є її негерметичність.
 
Факти письменницького і видавничо-книжкового життя в Україні подаються на тлі й у зв’язку з ледь не детективними подіями і рішеннями в житті політичному. Навіть побіжно згадувані тут імена, посади, позиції й ставлення певних державних службовців до української книжки і загалом до культури змальовують значно ширшу й детальнішу картину нашого шляху до сьогодення, ніж це розкрилося б у чиїхось суто кабінетних мемуарах.
 
Мене особисто сентиментально торкнули моменти, де згадується газета Родика «Книжник Ревю» (свого часу найавторитетніше, найцінніше джерело знань про поточну українську літературу), яка пізніше перетворилася на журнал, де бодай в останні місяці його існування мені пощастило працювати.
 
Десь відтоді я також належу до експертів двох тематичних номінацій «Книжки року». Але ні ця щорічна добровільна робота із захопливого копирсання в книжках та арт-альбомах впродовж кількох днів перед фіналом конкурсу, ні давня дружба з Костянтином Родиком не давали уявлення про всі його психоморальні й організаційні зусилля для знаходження фінансування його справи, механіку, ба навіть еквілібристику заради підтримки на плаву незалежного Всеукраїнського книжкового рейтингу. Щороку нові виклики та непоборні на позір бар’єри; тільки сумніви незмінні — чи виживе Справа. Дяка Провидінню, досі виживала.
 
Актуальні мемуари — разом із детективами — вважаються найпопулярнішим жанром на національних і світовому книжкових ринках. Особливо добре структуровані, зручні для читання, вивчення і застосування… такі, як отой, знаєте, Бахів добре темперований клавір. Під вивченням і застосуванням наразі мається на увазі монографічна властивість «Сізіфа ХХ», його унікальність, як статистично-іменного довідника.
 
Близько третини книжки належить спискам експертів, котрі коли-небудь працювали в Рейтингу, з позначенням сторінок, де щось про котрогось з них розповідається в тексті, а також — візуально й інформативно зручним графікам, де по роках унаочнено кількість голосів відданих за топові видання і їхні позиції в Рейтингу. Тобто, якщо точніше — тепер усе це належить вираженій в назвах, іменах і цифрах історії української книжкової культури, її дослідникам і просто цікавим читачам.
 
Кажучи на початку цієї рецензії про відсутність на українському ринку актуальних мемуарів, я навмисне схибив. Вони є — це книжки наших бійців про чергову війну з одвічним ворогом нашого народу, яка все ще триває, і чимало з тих авторів-бійців продовжують в ній битися. «Сізіф ХХ» теж книжка про одвічну війну, війну за українську книжку=культуру в Україні, перемога в якій підвищує шанси на перемогу в тій гарячій війні, що триває на Сході.
 
І наостанок: якщо видавництво «Балтія-Друк» репрезентує «Сізіфа ХХ» у рейтингу «Книжки року» в якійсь з тих номінацій, де я є експертом — поставлю цій книжці найвищий бал.
 
Хоча ні, найвищого, мабуть, не поставлю, і лише з одної примітивної, суто товарної причини: хай спершу «Балтія-Друк» видасть додатковий наклад книжки понад ті мізерні 1000 екземплярів, які випущено тепер. Бо це, на мою думку, 100% потенційний довгограючий спеціального ґатунку бестселер, як ото бувають ті самі монографії чи арт-альбоми, чия бібліографічна цінність автоматично підвищується з кожним роком. 

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>

  • У культури відбирають 7 мільярдів

    Українське кіно не фінансується державою з нового року. Ще на Львівському книжковому форумі у кінці вересня 2019-го, тепер уже ексміністр культури Володимир Бородянський переконував видавців, що треба вибороти право отримувати з держбюджету гроші на закупівлю книжок для бібліотек. >>