Члени тимчасової слідчої комісії ВР обговорили у Харкові розслідування нападів на громадських активістів

15.05.2019

Група народних депутатів прибула до Харкова на запрошення місцевих патріотів, які кілька днів поспіль намагаються вберегти від демонтажу волонтерський намет, що став символом спротиву російській агресії.
 
Тож обговорення кримінальних справ, порушених після розправи над громадськими активістами, логічно вписалося у загальну тему візиту.
 
Ні для кого більше не секрет, що стара система міста наразі скинула демократичну маску, випробовуючи на міцність патріотичну частину Харкова. За таких умов розраховувати на справедливе розслідування згаданих злочинів стає ще більш проблематично, ніж було досі.
 
Скажімо, історія загибелі молодого активіста із селища Есхар Миколи Бичка, який боровся проти забруднення промисловими відходами річки Уди, вже точно піде в архів.
 
Рік тому хлопця знайшли повішеним у лісосмузі. Після короткого і поверхового розслідування правоохоронці причиною його смерті назвали самогубство. Місцеві жителі, пам’ятаючи про екологічну боротьбу Миколи, відмовилися вірити в цю версію й організували кілька акцій протесту.
 
Але, зрештою, його мама змирилася з долею й перестала наполягати на перегляді справи.
 
«Ніхто не замислювався (я думаю, спеціально) над тим, яким чином хлопець самостійно міг підставити ту важку колоду, яку дві людини не могли просто протягти, — каже правозахисник Роман Лихачов. — Були втрачені дуже цінні докази. Ніхто не запитав: «А де ж той шматок мотузки? Хто її зняв. Кілька слідчих дій були спрямовані під таким ухилом, аби підтвердити саме «суїцид».
 
Справи про замах на членів Харківського антикорупційного центру теж «зависли» на рівні процесуальних дій. Скажімо, кримінальне провадження щодо нападу на Дмитра Булаха розглядається в суді, але за два роки пройшло лише кілька підготовчих засідань.
 
Двох виконавців та організатора утримують у СІЗО. За версією слідства, саме вони в серпні 2017 року побили активіста та вдарили трубою по голові. Булах отримав травми «серед­ньої тяжкості».
 
«Жодного прогресу немає, — каже потерпілий. — Немає навіть приблизного розуміння ситуації. Для мене, безумовно, важливий не виконавець, а замовник цього злочину. Я думаю, що ці люди так чи інакше зловживають бюджетними ресурсами. Їм я і моя організація всіляко заважаємо й далі».
 
Уже менше, ніж через місяць, в аналогічний спосіб невідомі зловмисники напали і на члена ХАЦ Євгена Лісічкіна.
 
«Процесуальний керівник і слідчий стверджують, що не встановлений механізм умисних тілесних ушкоджень, — каже він. — Була перекваліфікація з 296-ї статті, з хуліганських дій, на 125-ту — завдання умисних тілесних ушкоджень».
 
Лісічкін повідомив членам ТСК, кого вважає замовниками. Правоохоронці пообіцяли їх допитати, а також узяли справу на особистий контроль. Утiм активіст далекий від оптимізму. Каже, що чув про такі обіцянки й раніше, проте розслідування не зрушило з місця.