У рік пам’яті про 85-ліття Голодомору-геноциду в Україні товариство «Знання» провело низку заходів, присвячених висвітленню тих трагічних подій.
Зокрема, презентували книжку «Україна: Голгофа ХХ століття».
Її автор — Василь Кушерець, член-кореспондент НАПН України, доктор філософських наук, Президент університету сучасних знань. Те страшне горе винищення голодом українців не оминуло і рід Василя Івановича.
Наразі відкрито багато правди про Голодомор. Але з’являються все нові і нові свідчення убивства селян штучним голодом. Слава Богу, ще живі старші люди, які розказують про ті страхіття, які забрали мільйони життів. І ці розповіді про страшні факти треба множити і поширювати для того, щоб люди ніколи не забули, що творив комуно-більшовицький режим в Україні.
«Я був зовсім малий у 1933-1934 роках. І голод пам’ятаю погано. Згадую, що дуже хотілося їсти, — розповідає в передмові до книжки Юрій Мушкетик, Герой України, письменник, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. — Але пам’ятаю і торгсини, куди люди заносили золоті та срібні речі і де за них отримували дрібку збіжжя. У моєї матері були у срібних окладах ікони Ісуса Христа і Марії Богородиці, якими їх батьки благословляли на одруження.
Щоб прогодувати нас із братом Леонідом, мати, Ульяна Онуфріївна, віднесла дорогі нам ікони в торгсин, і на тому борошні та пшоні ми вижили… А то був ще такий випадок. Одного разу ми вийшли надвір і побачили на ганку хлопчика років десяти, який лежав, а по його обличчю повзали мухи. Біля нього стояв на колінах менший братик: «Ваню, встань, ану встань!» Мама забрала того хлопчика і він вижив із нами».
Добираючи факти й пишучи книжку «Україна: Голгофа ХХ століття», Василь Кушерець чітко визначився, на яких проблемах варто акцентувати увагу.
Нехтуючи нові підходи в дослідженні Голодоморів, висновки про 7-10 мільйонів осіб, загиблих в Україні під час Голоду 1932-1933 років, частина дослідників ідуть стежками занижених утрат голодомору-геноциду, перебільшують наслідки недороду в Україні, списують вину Москви на місцевих виконавців, замовчують менший масштаб голоду в Росії та його антиукраїнську спрямованість, як на Кубані, чим применшують злочини сталінізму, який організував українцям цей голод разом із репресіями.
Саме напівправду найнеобхідніше і найважче викривати, за що взявся автор книжки, висвітлюючи події не загалом, а у низці регіонів, зокрема на Дніпропетровщині, Черкащині, Київщині й на Донбасі, де він постійно буває.
Про жахливі, вражаючі наслідки Голодоморів розповідається у виданні на конкретних, хвилюючих прикладах, включно з тими регіонами, які намагаються захопити нині нащадки творців Голодоморів в Україні. Окремим розділом «Голодоморні травми Донбасу» автор досліджує й виписує проблеми голодомору й репресій Донеччини.
Василь Кушерець наводить достовірні цифри і факти, які вражають читача: «за 500 днів 1932-1933 років в Україні померло від голоду, за неповними даними, від 7 до 10 мільйонів осіб.
Доведені до відчаю селяни їли котів, жаб, собак, траплялись випадки трупоїдства та людоїдства. Влада, яка могла б уникнути трагедії, виявила абсолютну байдужість до голодуючих.
Так, 1932 року за кордон вивезено 107,9 млн пудів хліба, в 1933 році — 105,3 млн., засіки держави ломилися від зерна. Воно гнило, його вивозили для переробки на спирто-горілчані заводи, а навколо вимирали села, райони.
Дії тоталітарної влади оскаржити було неможливо, адже органи правосуддя мали всі ознаки репресованих каральних установ. Люди, доведені голодом до божевілля, не контролювали своїх дій і вчинків».
«На перехресті тисячоліть важливо усвідомити наше і завтра, і післязавтра, яке багато в чому залежить від розуміння вчорашнього, — підкреслив автор книги Василь Кушерець. — Видання розраховане на студентів, науковців, державних діячів, політиків, громадських активістів, а також тих, хто прагне до миру, свободи, прогресивного розвитку».
