«Із мого роду аж п’ятеро загинули від голоду»

21.11.2018
«Із мого роду аж п’ятеро загинули від голоду»

У 1932-33 роках учителям на нараді показово викладали хліб. Миколаївщина, Доманівський район. (Фото з родинного архіву Зої ШАЛІВСЬКОЇ. Публікується вперше.)

Минають роки. Одна пануюча ідеологія змінює іншу, сходять з арени правителі, вітри історії зривають обривки гасел та закликів.
 
І в цьому вирі губляться долі людей, часто понівечені, розчавлені. Відходять старенькі, а з ними — і безцінні скарби їхніх спогадів. Тож вислухаємо їх і запам’ятаємо.  
 
 В одному з полтавських сіл, де мені часто доводиться бувати, познайомилась я з бабою Ганною, по-вуличному Балковою. Жила вона самотньо в старенькій, під солом’яною стріхою, хатині в одному з сільських кутків — Балку. Чорнява, мовчазна, під самі очі запнута чорною хусткою, часто стояла вона з ціпком біля хвіртки, пильно вдивляючись із-під долонь на перехожих. 
«Доброго дня, а ви не ходили на могилки поминати?» — запитувала її.
 
По обличчю старенької скотилися сльози: «Не годна дійти туди, а з мого роду аж п’ятеро загинули від голоду. Зайди, дочко, пом’янемо їх зі мною». 
 
Ми сиділи на лаві в маленькій хатині з долівкою, застеленою домотканими килимками. А от портретів рідних у рушниках, якими звичайно багаті сільські оселі, не було... І слухала я тиху оповідь баби Ганни, яка час від часу витирала сльози стареньким фартухом...
 
«Я, Батрак Ганна Семенівна, народилася 11 лютого 1912 року в селі Бодаква Лохвицького району Полтавської області. У 1928 році померла мати, залишивши нас, чотирьох дітей, — розповідала свідок трагедій українського села Ганна Балкова. — Іван 1914 року народження, Микола — 1918-го, Андрій — 1921-го і я. 
 
Пізніше батько оженився. Народилося дві дівчинки. Мали ми 5 гектарів землі, жили небагато, але не голодували. Коли почалася колективізація, вступили до колгоспу. У1932 році зерна на трудодень не дали, обіцяли дати в наступному. А в тих, хто не записався до колгоспу, забрали і зерно, і худобу. 
 
Я завербувалася на будівництво в Харківську область, на станцію Красна Рогань. Працювали тяжко, підносили камінь. У 1933 році нас перевели в село Лосів, у радгосп. А тут отримала з дому від сусідів листа, що всі мої рідні померли з голоду. Я відпросилася й поїхала додому. Дай бог здоров’я земляку з Ромен, що працював на складі і дав мені на дорогу хлібину і два оселедці. Я й везла їх у село. 
 
А в селі побачила дворище наше геть заросле бур’янами. Із майна залишилося ліжко й одна подушка. Мачуха моя була ледь жива, а брат Микола врятувався, ходячи по селах і просячи хліба.
 
А ще дізналась я, що батько з мачухою і п’ятирічною дитиною вирушили до мене в надії врятуватись. Трирічну дитину залишили в колисці на хлопців. Батько хотів десь влаштуватися на роботу, навіть інструмент столярний узяв.
 
Не знала я, що на тому будівництві в їдальні їм удалось щось поїсти. Після того обіду батько й помер — не витримали кишки після голодування. Дуже вже слабкий був. Там і поховали його, і кожуха в яму вкинули. А мачуха з дитиною так мене і не знайшла та знову повернулася до Харкова.
 
Селян, які шукали порятунку від голодної смерті в місті, міліція саджала на поїзди і повертала в села. Багато їх лежало на вокзалах, вулицях. Повернулась до села і мачуха вже з мертвою дитиною. А та трирічна, залишена в селі з братами, хтозна де поділась.
 
Та тоді ніхто її і не шукав — якісь усі збайдужнілі були. Померли мої брати Іван та Андрійко, де і хто їх поховав — невідомо. А Миколу я таки знайшла, вчитель підказав, що він у притулку, в Лохвиці. 
 
Із села мене вже не випустили — треба ж було комусь у колгоспі працювати. Майже всі вимерли... Як тільки важко було, ледве ноги волочили. Голодні, обірвані: ні взуття, ні одягу. 
 
Так я 40 років пропрацювала в колгоспі. Була і воловницею, і свинаркою, 17 років ланковою. Пенсію призначили аж 12 рублів. Дітей не мала, бо заміж вийшла пізно. Виховувала брата, який потім iз війни повернувся важко пораненим і невдовзі помер. Чоловік мій теж помер, зовсім одна залишилася. Сусіди трохи допомагають. Може, в інтернат якийсь заберуть...»
 
Те, що коїлось на Полтавщині, й у цьому селі зокрема, розповідала і моя свекруха Анастасія Захарюта. Вона із жахом згадувала, як у 1933-му ледве втекла від збожеволілої від голоду жінки, яка доганяла її з ножем. Випадки каннібалізму траплялись часто... Селом їздила підвода, і трупи померлих звозили на цвинтар, де ховали у спільній могилі. Часто забирали ще живих: «До завтра не доживете, а нам знову на ваш куток їхати, роботи багато». 
 
А поруч, на станції Сенча, пріло у величезних купах зерно (врожай таки був). Селян, що повзли до того хліба, вхопити бодай жменьку прілого збіжжя, охорона розстрілювала на місці.
На Полтавщині, в краю родючих чорноземів, голод зібрав щедру данину.
 
І саме на цій землі, біля Лубен, був насипаний Пагорб пам’яті жертв голодомору неподалік від Мгарського монастиря, ще за Хмельницького облюбованого запорізькими козаками.
 
Кілька років тому на мою пропозицію настоятелю монастиря, що належить до Полтавської єпархії УПЦ (МП), що вони б мали опіковуватись тим Пагорбом, а не випасати на схилах коней, почула від одного з його супроводжуючих різке: «Да нікаково голода здєсь нє било». 
 
Мільйони українців, невинно убієнних московським кривавим режимом, усе ще потребують сьогодні нашого захисту від цинічного безпам’ятства. Червоним назвала голод в Україні американська письменниця Енн Епплбаум, книга якої презентована в багатьох країнах світу. Жертви цього злочину вимагають Правди і Пам’яті. 
Зоя ШАЛІВСЬКА 

  • Колорадський жук і корупція

    Сотні тисяч, а може, й мільйони років у північних районах сучасної Мексики жив смугастий жук, їв листя диких рослин сімейства пасльо­нових і нічого більше; його їли інші тварини, і баланс «інтересів» зберігався. >>

  • Сучасний оксюморон «русскій мір»,

    Нині про «русскій мір» говорять дуже багато. І кремлівські можновладці та очільники православної церкви Московського патріархату, і звичайні росіяни. Проте ніхто до пуття і не знає, що воно таке, які його завдання, мета, перспективи, форми діяльності, зрештою, що хочуть сказати тим «русскім міром». >>