У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Батурин: як археологи повернули українцям правду про минувшину
21.11.2018
У січні 2009 року Президент України Віктор Ющенко відкрив Музей археології Батурина (Фото надане НІКЗ «Гетьманська столиця»)
Від слова «археологія» віє романтикою пошуків скарбів. У нашій уяві з’являються люди, що шукають кістки динозаврів-мамонтів, розкопують античні міста чи скіфські могили. Чи не так?
Дійсно, колись наші пращури й не вміли писати, а тому залишили надзвичайно мало писемних повідомлень про своє минуле. Тоді на допомогу історії приходить археологія.
Історія Батурина традиційно подавалася за такою схемою: польський форпост, потім — сотенний центр, який чудесним чином перетворився на гетьманський осідок, резиденція Мазепи («про його попередників Ігнатовича й Самойловича говорити нічого: московські ставленики»), знищена восени 1708 р. («бо самі винуваті: пристали до Мазепи»), а ще, раптом, через 50 років — знову резиденція, — за забаганкою Розумовського («мало ж бо йому було Глухова, цьому улюбленцю долі!»).
Утім, Батурин — славне місто української слави. У 2019-му відзначатимемо 350-річчя гетьманської столиці.
Батурин в опалі
Гетьманські резиденції у дорадянський час взагалі не були об’єктом спеціальних досліджень. Але потрібно визнати, що Батурин завжди вабив українських істориків.
Побувати в Мазепиній столиці для них було справою честі. Свого часу містечко відвідали Микола Костомаров, Олександр Лазаревський, Георгій Лукомський, Василь Різниченко та інші.
У своїх подорожніх нотатках, які виливались у невеликі статті в періодиці, вони лише констатували тодішній стан резиденції та обережно висловлювали припущення про її колишню велич.
У радянський час спеціальних історичних досліджень Батурина також не проводились. У період «хрущовської відлиги» лише обмежено студіювалось зодчество міста, адже йому в спадок дісталися розкішні зразки монументального мистецтва ХVІІ-ХVІІІ століття: будинок Кочубея, палац та Воскресенська церква — усипальниця гетьмана Кирила Розумовського.
Груба критика російськими радянськими істориками гетьмана Мазепи (зокрема, своєю статтею «Ізмєна Мазепи» (1950 р.) виділився В. Шутой) призвела до того, що й історики України почали змагатися, хто кине більше бруду на посмертно опального Івана Мазепу.
Так сформували негативне ставлення до Мазепи, його антиколоніального виступу 1708-1709 рр. й участі у цьому виступі Батурина. Дослідники цілеспрямовано обходили всю тематику, пов’язану з гетьманською столицею Батурином.
Маючи можливість працювати у загальносоюзних архівах, історики не ввели в науковий обіг жодного опису чи плану Батурина гетьманської доби. Втім, решті гетьманських осідків теж не приділяли особливої уваги.
Розкопки свідчили про військовий злочин 1708 року
Перший державний музей у Батурині з’явився в 1975 році. Як багато інших у країні, ця установа мала доносити до суспільства досягнення комуністичного будівництва.
Поміж роботи з формування виставкових планшетів про передових доярок та трактористів, співробітники музею збирали й місцеву старовину.
Саме це зібрання лягло в основу фондової колекції створеного в перші роки незалежності України (у 1993 році), на хвилі загального національного піднесення, Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
Заповідник постав «на базі комплексу пам’яток культурної спадщини та природи, пов’язаних з історією українського козацтва доби Гетьманщини, з метою здійснення їх наукового дослідження та охорони».
Та які саме території і пам’ятки охороняти й вивчати, потрібно було визначити самому новоствореному закладу, у штаті якого на перших порах не було жодного фахового історика.
Звернення керівництва заповідника до Інституту археології НАН України задовольнили.
Влітку 1995 року у Батурині на базі постійно діючої Чернігово-Сіверської експедиції Інституту археології НАН України та Чернігівського державного педінституту ім. Т. Г. Шевченка (д. і. н. Олександр Моця, к. і. н. Олександр Коваленко, к. і. н. Володимир Коваленко) розпочалися археологічні дослідження.
У цей пілотний рік розкопки фінансували за рахунок коштів обласного бюджету та Міністерства освіти України за участю фонду «Історія та культура Росії» (!).
Вже перші результати, здобуті археологами в Батурині, викликали в суспільстві значний резонанс. По-перше, стало ясно, що на початку листопада 1708 року тут відбувся військовий злочин. Останки жертв зі слідами насильницької смерті, потужний шар попелу від знищеної вогнем забудови Мазепиної столиці красномовно засвідчили масштаби цього дійства.
До початку розкопок вважали, що різанина відбулася на території садиби Івана Мазепи на батуринській Гончарівці. Її укріплення у вигляді глибокого рову, валу з високими земляними бастіонами барбетного типу досі добре проглядаються у рельєфі.
Саме тут влітку 1991 р. під час акції «Дзвін-90» було встановлено дерев’яний хрест із написом, що на цьому місці московською зброєю знищено тисячі мешканців і оборонців Батурина та проведено перший мітинг-реквієм. Але і в ході розвідки території колишньої фортеці, і її внутрішньої цитаделі в невеликих шурфах археологи раз-по-раз знаходили свідчення різанини.
Вони настільки очевидні, що відомий історик Зиновій Когут назвав Батурин «українськими Помпеями» — це була одномоментна загибель цілого міста! Натомість дослідження Гончарівки показали, що і гетьманська садиба припинила функціонування у 1708 р., вона була пограбована й сплюндрована та руйнувалася від людських рук кілька наступних десятиліть.
Батуринський проект підтримали у Канаді й Америці
Проте так вдало розпочаті розкопки Батурина у 1998-1999 роках були призупинені через фінансові труднощі. Відновити їх вдалося 2000 року.
Не надто сподіваючись на державу у фінансовому питанні, керівництво експедиції звернулося до міжнародних громадських організацій, розіслало анкети на здобуття наукових грантів.
Надзвичайно активно підтримали Батуринський проект у Канаді й Америці. Саме завдяки представникам української діаспори в цих країнах Батуринська міжнародна українсько-канадська археологічна експедиція має змогу щорічно працювати в Батурині, здійснювати вартісні лабораторні дослідження та публікувати здобуті матеріали.
На державному рівні необхідність фінансування археологічних досліджень Батурина вперше було визнано у 2002 році.
За «Комплексною програмою збереження пам’яток Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури смт Батурина» (затвердженою Постановою КМУ від 17 серпня 2002 р. № 1123) з державного бюджету України в 2003-2009 роках було виділено 60 тис. грн.
У 2005-2017 роках на розкопки гетьманської столиці щорічно виділяла субсидії Чернігівська обласна державна адміністрація.
За відсутності описів, зображень чи планів Батурина гетьманської доби питання зародження і розвитку гетьманської столиці, її фортифікацію, планування, соціальну топографію, споруди, архітектурну техніку, різні сфери матеріального життя дозволяють з’ясувати виключно археологічні дослідження.
Завдяки планомірним розкопкам Батурин на сьогодні значно краще вивчений, ніж інші міста, що були гетьманськими резиденціями — Чигирин, Глухів чи Гадяч. Таким чином, попри втрату та недоступність документальних джерел його минулого, Батурин став Феніксом української історії доби козачини.
Розуміючи важливість не лише вивчити, а й донести результати багаторічної копіткої праці до відвідувача, батуринські музейники та подвижники-археологи вирішили створити окремий музей.
За тісної співпраці колективу Національного заповідника «Гетьманська столиця» з дослідниками та спонсорами розпочалась реалізація цього проекту, приурочена до 300-х роковин Батуринської трагедії.
У січні 2009 року Президент України Віктор Ющенко відкрив Музей археології Батурина: з сучасною експозицією, побудованою винятково на оригінальних речах. Цей музей — «місточок» у матеріальний світ Батурина стародавнього, козацького і гетьманського.
Його роботу забезпечує відділ археології разом із професійними реставраторами, що працюють у штаті заповідника і без яких видобуті з землі археологічні артефакти не перетворилися б на музейні експонати.
Ось уже майже 10 років цей неординарний музей не залишає байдужим жодного відвідувача, доносить до кожного усвідомлення ролі археології у поверненні українцям їхньої історії, їхньої державності.
Найвагоміший результат можливий за умови об’єднання зусиль науки та ресурсів влади і меценатів. Прикладом такої співпраці є дослідження решток головного храму гетьманського Батурина — собору Живоначальної Трійці у 2008 році.
Два приватні обійстя, де знаходилися його фундаменти, були викуплені і знесені спонсорським коштом. Площа розкопу сягнула 1,5 тисячі квадратних метрів, які потрібно було вивчити за допомогою лопат та пензликів...
Та, мабуть, найамбітнішим та безпрецедентним на сьогодні проектом, який став можливим завдяки розкопкам Батурина, є реконструкція Батуринського замку — Цитаделі Батуринської фортеці. Це архітектурно-меморіальний комплекс, по суті, унікальний в межах України археопарк, що постав на своєму історичному місці у 2008 р.
Приклад Батурина показав, як гуманітарна та історична наука археологія виконує своє подвійне завдання: досліджує археологічну спадщину і реконструює історичне минуле доби Гетьманщини та робить результати своїх відкриттів близькими і зрозумілими сучасній людині.
