Ми з вами кажемо, як і французи: Ла Манш. Чому ж у Великій Британії наполягають: Англійська протока?! Два народи найдовше у світі воювали між собою — 218 років! За що? Аби мати власну державу й топоніміку в ній: називати, кожен своє, рідними мовами.
Єрмолаєв: «... снять с повєсткі дня государства язиковой вопрос і рєлігіозний вопрос». (Сказано 27.10.2018 р. на телеканалі 112). Насамперед, хто це говорить?
Андрій Єрмолаєв — директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна». Разом із ним цього хочуть мураєви, рабіновічі, чєрвонєнкі, їхня численна обслуга політтехнологів, політологів, журналістів — толерастів за наймом. Ця братія ніколи не чула про національно-визвольні війни українського народу, про засудження колоніалізму, про потребу подолати наслідки кріпосного рабства в «тюрмі народів».
На телебаченні з Лондона й у пресі королівства критикують Терезу Мей та уряд для того, щоб зміцнювати Велику Британію. У Франції не ставлять під сумнів цілісність країни, культурну політику, включно з проблемами Корсики й басків.
«Наші» ж псевдодемократи-мураєвці поширюють московську пропаганду в час війни, заперечують право українців на Незалежність та рідну мову.
Підґрунтя їм чверть століття створюють кучмівські гниди, всілякі піховшеки, джангірови, журавські, бондаренки й бондаренчихи.
Ці головоногі задовго до погоджувальних рад призначених Кремлем і Кучмою «переможців на виборах» знають, до якої політсили перебігати, аби знов присмоктатися.
Прихована боротьба між цими поплічниками орди та синами України-матері точиться століттями. Це знають наші вороги. І тепер, коли війна стає прямою, а не якоюсь «гібридною», недруги в ці криваві рани встромляють розпечене залізо, а на трудящі руки й вільні душі вдягають нові кайдани.
І називають їх толерантністю, і закликають спекатися «націоналістичного чаду». Як і у випадку з Єрмолаєвим, насправді закликають відмовитися від батька-матері та України.
Ті державні службовці, особливо дипломати, ті політичні сили, ті президенти, що розігрують позицію «над сутичкою», в реальному житті потурають ворогам. Це стосується економіки, правопорядку і громадянського суспільства.
І вся та наволоч завдає українській державі втрат, рівноцінних агресії путінської Московії. Вони забезпечують політичну реабілітацію внутрішнім злочинцям, сковують обороноздатність ЗСУ, знищують добробатівців та громадських активістів, непідконтрольних «ківам».
Журналіст Віталій Портніков, точний навіть у припущеннях, висловився м’якенько: «Завдання реваншистів — не влада, а розмивання кордонів патріотизму, створення умов для обрання Президентом країни чергового зрадника у вишиванці, для перемоги на парламентських виборах угодовських популістських блоків» (6.09.2018), FB).
Наближаються роковини поминання жертв Революції гідності. В країні, де не покарано жодного вбивцю, що призвело до нових випробувань для борців за Незалежність держави, де знущаються над українцем уряд і викохані ним охоронці влади, де не почуєш словосполучення «права людини», слід оголошувати Річницю очищення, а не відзначення надуманого чиновниками «Дня Гідності й Свободи».
Паради не замінюють Перемоги!
