Великосвітські посиденьки: музика для аристократів дозволить перенестися з Києва у минуле Відня та Парижа

Мода на великосвітські посиденьки зародилася у Франції за Людовіка XІІІ, коли королівський двір був єдиним центром духовного і культурного життя. Згодом її підхопили герцоги, маркізи та графи, які у своїх палацах збирали гостей у спеціально відведеному для цього місці — салоні, що в перекладі з французької означає «велика зала». Музика, яка там звучала для розваги аристо­кратів, називалася «салонною» або «камерною» — від італійського слова «камера», тобто «кімната».

 

Перший світський салон відкрився 1620 року в будинку маркізи Катрін де Вівон Рамбуйє. Їй належить ідея створення своєрідного інтер’єру для кімнати-вітальні, де б усе сприяло створенню відчуття весняного очікування. Там вона приймала гостей, влаштовуючи для них концерти, у яких брали участь відомі музиканти. Часто саме у її салоні вперше звучали твори композиторів, присвячені аристократам. Адже ті нерідко ставали їхніми замовниками або виступали в ролі покровителів талановитих авторів.

Почесним гостем австрійських аристократів був Людвіг ван Бетховен (1770—1827). Незважаючи на сварливу вдачу, він частенько бував у будинку князя Карла Ліхновського і виконував там для великосвітської публіки свої нові фортепіанні твори. 

 

«Весняну» сонату для скрипки та фортепіано композитор присвятив іншому покровителеві — графу Моріцу фон Фріцу. Це один із найбільш просвітлених творів автора — творця безлічі драматичних сонат та симфоній, який увійшов до репертуару не лише скрипалів, а й флейтистів.

 

Можливо, ідея його написання виникла під враженням від простодушної і щедрої натури графа Моріца фон Фріца, який легко розлучався із грошима. У результаті, розтринькав усе своє багатство і став банкрутом. Він —прототип героя  п’єси Фердинанда Раймунда «Марнотрат», написаної 1834 року.

 

Рятівні сонати

 

Оперний композитор Гаетано Доніцетті (1797—1848) сонату для флейти та фортепіано до-мажор присвятив дворянці Маріанні Пезоллі-Грататоллі, яка підкупом звільнила його від військової повинності. 

 

Ще один автор опер, ораторій та симфонічних творів — французький композитор бельгійського походження Сезар Франк (1822—1890) — отримав все­світню популярність завдяки камерному твору — сонаті для скрипки та фортепіано ля-мажор. Він написав його на честь одруження свого друга — відомого скрипаля-віртуоза Ежена Ізаї. Той виконав сонату з автором під час свого весілля. 

 

Світова прем’єра сонати Франка відбулася у брюссельському «Артистичному гуртку». Незабаром було зроблено переклад для флейти, альта, віолончелі з фортепіано. Ця соната у виконанні Ізаї зазвучала в усіх країнах світу, прославляючи її творця. Адже до того часу ім’я Франка було відоме лише вузькому колу шанувальників.

Частим гостем музичних салонів Відня був Франц Шуберт (1797—1828). Його музичні вечори називалися шубертіадами. На них композитор частенько акомпанував співакам. Адже за своє коротке життя написав понад 600 пісень. Одна з них — «Зів’ялі квіти» на слова поета-романтика Вільгельма Мюллера — лягла в основу чуттєвих Варіацій для флейти та фортепіано мі-мінор. 

Його написанню передувала дружба композитора зі знаменитим флейтистом, викладачем Віденської консерваторії — Фердинандом Богнером. Він відомий ще й тим, що володів «віденською флейтою» моделі Георга Байра, діапазон звучання якої був ширшим загальноприйнятого — з використанням нижнього регістру до «соль» малої октави. 

 

Будь-які експерименти з удосконалення флейти для розширення виконавських можливостей вважалися сміливим новаторством і зацікавили композитора Шуберта, який сам був основоположником нової течії — епохи романтизму в музиці. Тому в його чуттєвих Варіаціях флейта стала сольним інструментом зі складною віртуозною партією.

Почути всі ці твори можна буде у Києві. Відроджуючи традиції європейського салонного музикування, дует яскравих виконавців, заслужених артистів — флейтиста Юрія Шутка, який грає на інструменті, відлитому із золота, та професора НМАУ ім. П. І. Чайковського, піаніста Юрія Кота — дасть у Національній філармонії України єдиний концерт під назвою «Шедеври камерної музики ХІХ століття».

 

«Вибір програми не випадковий, — пояснює Юрій Шутко. — Адже філармонійна зала колись належала Будинку купецького зібрання, де відбувалися бали-маскаради й музичні вечори. Її витончений інтер’єр, прекрасна акустика під час виконання шедеврів ХІХ століття Бетховена, Шуберта, Франка та Доніцетті дозволять слухачам подумки перенестися в минуле і побувати у кращих салонах Відня та Парижа».