Ленінсько-сталінські мічуринці усі 75 років більшовицької терористичної диктатури здійснювали колосальну селекційну роботу: винищували під корінь українську еліту, свідомих і освічених громадян, які не сприймали свого рабського становища, активно чи пасивно чинили йому опір. Тих, хто вижив, змушували до покори, бездіяльності, корупції, крадіжок.
Так формувалася совково-колгоспна «вата», ліквідний продукт соціалістичної епохи. Раптове для неї відновлення української Незалежності не зуміло перетворити її на гордих державотворчих громадян, а умови демократичного суспільства не привели до адекватного розуміння нею політичних і соціально-економічних процесів.
Їй ще сняться сни про дешеву ковбасу та горілку, можливість безкарно красти колгоспне (своє), продукцію з фабрик і заводів, ні за що не відповідати і нічого для суспільства не робити. Не провина тих людей, яких попередня система перетворила на «вату», а велика біда, бо не отримали вони належної освіти і виховання, не знали історії народу, ніхто не робив із них відповідальних громадян своєї держави, для яких Україна — понад усе.
Власне, голосами «вати» були обрані президентами України Л. Кучма та В. Янукович, депутати різних політичних спрямувань.
Популісти і «ватники» дуже ревно й охоче критикують чинну владу, всі свої гріхи перекладаючи на неї.
Особливим об’єктом критики і шельмування є Президент.
Ось, власне, він усе має для них зробити, все перетравити і ложечкою подати до рота.
Вони забувають, що ми вже живемо в капіталістичному суспільстві, де двигуном прогресу є конкуренція, а у нас вона дуже жорстка: виживає сильніший, спритніший, мудріший, працьовитіший.
Живучи за канонами соціалізму, «вата» вважає Президента класовим ворогом (адже капіталіст), що з ним потрібно боротися з усією пролетарською жорстокістю. Замість нього потрібно обрати свого Президента, свою людину, зі свого «ватного» середовища, щоб нам усе дав, усе дозволив. А такими кандидатами на посаду Президента є солодкоголосі популісти, які обіцяють золоті гори, кисільні береги та молочні ріки.
На наступних президентських виборах буде багато претендентів із когорти популістів, крикливих політиканів, які мають досить багато засобів та потужні команди. Їх будуть підтримувати олігархи, бо без їхньої фінансової та медійної підтримки вийти у другий тур буде неможливо.
Їх підтримає Путін, бо сучасну українську владу він категорично не сприймає і все робить, щоб її побороти. Не має значення, з якої політичної партії буде претендент, який його освітній ценз, моральний кодекс, життєві досягнення. Головне, щоб він у прийнятній для «вати» формі доніс їй совково-колгоспні бажання.
Такий Президент нібито буде від постсовків, нібито повністю виконає всі їхні вимоги.
Найбільш агресивна частина «вати» є у південно-східній частині країни, де вона уражена смертельним вірусом «рускава міра», з криміналітетом, які всі разом нав’язали Україні Януковича у президенти.
Перед українським суспільством постає сакраментальне питання: як нам ту сіру совково-колгоспну «вату» перекувати у грамотних та активних громадян, будівничих заможної процвітаючої європейської країни? Як їй прищепити втрачене нею у минулому українство, дати можливість пізнати власну історію та істинну історію свого народу, вкласти в уста срібні слова найкращої у світі мови?
Як їй донести, що обирати в органи влади, Президента, голову громади та інших посадовців потрібно фахівців, чесних і порядних, а не обіцяльників і дарувальників гречки? Як їм, «совкам», прищепити гордість за свою землю, свою націю, свою так важко відвойовану державу? Чому багато українців, як ті кролики, самі лізуть у пащу московського удава?
Незважаючи на цілу Ніагару критики, заклинання і заперечення, караван реформ зі скрипом і тихою ходою простує вперед, маємо вже досить вагомі досягнення в опорі путінській агресії, будівництві армії та правоохоронних органів, дорожньому та житловому будівництві, оздоровленні фінансової діяльності.
І все це всупереч шаленому опорові вічно вчорашніх, байдужості мовчазної більшості. Цим паросткам нового потрібно сприяти, допомагати владі їх прискорювати, адже будь-який поступ потребує тиші, розуміння, залучення все нових і нових сил і засобів. Загострення ситуації в країні буде гальмом у нашому поступі вперед, нових Майданів наша держава може не витримати і дати тріщини.
Відповідно до указу Президента №17/2016 в Україні досить мляво розпочалося відзначення 100-річчя від початку доленосної Української національної революції 1917—1921 рр. Це величезна нагода донести нашому загалу справжню національну історію, показати кожному українцеві, хто ми, за що і навіщо так довго стогнали у ярмі, чому так важко виходимо з тяжкого летаргійного сну колоніальної неволі.
Такої слушної нагоди ми не маємо права втратити. Нашому люду слід усвідомити, що колонізатори винищували найбільш передових, активних, освічених представників українства, щоб безлику масу «вати» перетворити на слухняних рабів.
Але світло волі і в рабів запалює іскру свободи, вирощує нових лідерів, плеяду того авангарду суспільства, який веде пасивну його частину до прогресу, розвитку та процвітання. Без знання історії у нації немає майбутнього. Тож не втратьмо свого шансу, зробімо наступні п’ять років Ерою українського просвітництва. І тоді обов’язково переможемо!
Степан ТРОХИМЧУК,
професор, голова
Львівського об’єднання ветеранів
Львів
