«Сірою зоною» в міжнародній практиці називають буферну смугу нейтральної території в зоні конфлікту, де не діють цивілізовані правила і закони, і де насилля стає звичним явищем.
Для авторів і героїв книги «Люди «сірої зони», яку днями презентував Український інститут національної пам’яті, такою територією став анексований Крим.
Авторами книги стали журналістки, долі яких тісно пов’язані з Кримом — Олена Халімон та Анна Андрієвська.
Перша свого часу два роки працювала в Криму, а друга після анексії змушена була залишити півострів і нині їй дорога туди закрита: через публікацію про волонтерів батальйону «Крим» проти неї порушили кримінальну справу.
Робота над книгою тривала більше року. «Героями книги стали громадські активісти, як українські, так і кримськотатарські, журналісти, які першими потрапили під прес, прокурори, школярі, пенсіонери, — розповідає «УМ» Олена Халімон. — Більшість людей ми з Анною Андрієвською знали особисто, оскільки українське середовище в Криму було не таким великим. Люди погоджувалися свідчити, бо не могли більше тримати це в собі. Але пережити все це ще раз для багатьох було непросто. Хтось по три-чотири місяці збирався з думками. Хтось під час інтерв’ю плакав і просився вийти покурити. Імена деяких свідків ми приховали з міркувань безпеки, бо у них у Криму лишилися родичі.
Режисерові Олегу Сенцову і журналісту Миколі Семені, якому суд заборонив будь-які публічні висловлювання, ми дали в книжці їхнє останнє слово на суді. Так само є там публічні виступи й інших в’язнів Кремля. Також ми дали свідчення Геннадія Афанасьєва про катування, які йому довелося пережити в російській в’язниці, за матеріалами його прес-конференції, щоб не змушувати його знову переживати той жах. Але на 80% матеріали книги — автентичні свідчення реальних людей», — говорить Олена Халімон.
До книги увійшли 57 історій. Зібрані свідчення про військову операцію із захоплення Криму, починаючи від лютого 2014 року, про репресії російської влади, катування та вбивства активістів.
Олена Халімон каже, що вже їй надходять пропозиції від інших людей, які так само готові свідчити. Тому в перспективі можливий вихід доповненого видання чи другого тому свідчень.
Наразі стоїть питання про переклад цієї книги англійською та французькою мовами. Автори книги сподіваються, що колись ця книга стане збіркою документів на суді в Гаазі, де розглядатимуть злочини Росії проти людства. Герої книги готові особисто свідчити про все в суді.
