Колообіг театрів: у «Колесі» щомісяця показують вистави з областей

Виставою Вінницького академічного театру імені Миколи Садовського «Я б тобі небо прихилив» минулоріч 30 листопада стартував UkrainianFormat. AndriyivskyFest — своєрідний відбірковий тур для українських театрів у рамках міжнародного фестивалю.

 

Постановка вінничан створена за мотивами п’єси Івана Карпенка-Карого «Безталанна» — найперше, про гордість, яка понівечила та скалічила життя героїв.

 

Психологічну, з новаторським трактуванням драму зрежисувала Оксана Бандура (вона ж грає роль Варки), сценограф — Лілія Задоянчук, балетмейстер — заслужена артистка України Діана Калакай. Прем’єра вистави відбулася у 2012-му.

 

Сучасні мотиви в одязі персонажів, що органічні з елементами кінця ХІХ століття, музика гурту «Океан Ельзи» осучаснили текст класика української драматургії.

 

Динамічним сюжет зробило суттєве скорочення первинного тексту. У результаті глядач бачить оригінальне дійство, яке підтверджує, що понад сто років тому і нині люди кохають, втрачають голову і розплачуються за свої помилки.

 

Як у Святослава Вакарчука у пісні «Фіалки» з альбому «Янанебібув» (2000): «Хто ми є? Де ми є? Плаваєм, поки є сили...», що стала музичним фоном для «Я б тобі небо прихилив».

 

«Круті віражі» Закарпатського академічного театру імені Братів Шерегіїв, показані у Києві, — із позначкою 16+.

 

Трагікомедія сучасного французького драматурга Еріка Ассу про немолодого і солідного П’єра, дружина якого поїхала відпочивати з сином на курорт. Тому вечір із юною Джульєттою обіцяв бути приємним. Але...

 

Для режисера картини, заслуженого артиста України Михайла Фіщенка «Круті віражі» стали минулоріч другою постановкою на малій сцені і дипломною роботою в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого, де здобував фах режисера.

 

Ролі виконують заслужений артист України Степан Барабаш та юна дебютантка Дар’я Горшкова. Колектив Чернігівського молодіжного театру показав «Воццека» (пазли) за прозою Юрка Іздрика.

 

Цього сучасного українського автора треба сприймати в контексті Кафки, Кундери чи Борхеса, зауважувала літературознавець Соломія Павличко.

 

Основа постановки «Воццека» — роман для літературних гурманів. У ньому немає чіткого сюжету. Зате є химерно розказана історія болю і самотності у світі людей, одержимих своїми залежностями: від алкоголю чи навіть любові.

 

Тому й виставу сприймають не всі, бо «старий єврей і хохол, а ще молодий міліціонер постійно чаркуються, продають один одному козу; в майбутньому вони — свати; ще три жінки періодично на сцені: дружини і донька єврея».

 

Ідея, композиція та постановка належать одному з засновників Чернігівського молодіжного театру, заслуженому діячу мистецтв Украни Геннадію Касьянову, просторове рішення — Олена Соловйова, музичне — Олександр Корзаченко.

 

У виставі задіяні актори Роман Покровський, Микола Бичук, заслужений артист Олексій Биш, Інна Атрощенко та Руслана Остапко.

Запорізький український музично-драматичний театр імені Володимира Магара привіз «Таїну буття» — свою прем’єрну виставу за п’єсою Тетяни Іващенко про історію подружнього життя Івана Франка й Ольги Хоружинської, яка показує глядачам не лише трудоголіка-генія, вічного революціонера й проповідника українських ідей, а Іванка ФрАнка, як називала його на російський лад кохана Оля, якій згодом доведеться поховати первістка і потрапити в лікарню для душевно хворих.

 

Це спроба документальної драми, як характеризує п’єсу авторка, від 1998 року, коли твір було написано і він став дуже затребуваний режисерами. Її ставили у Києві, Львові, Дніпрі, Сумах... Вистава запоріжців — загалом десята.

 

Ольга Хоружинська, роль якої виконує Галина Капралова, ділиться: «Прийшов 1885 рік. Мені виповнилось 20 років. Я ще не спізналася з Франком. Щойно я приїхала з Харкова, де закінчила інститут шляхетних дівчат, до Києва. Вирішила продовжувати навчання на Вищих жіночих курсах. Розмістилася я у своєї старшої сестри — Антоніни Трегубової. Саме до її чоловіка, який працював у редакції «Киевская старина», приїхав зі Львова Іван Франко. Познайомилися ми на вечірці у Трегубових. ФрАнко носив тоді світло-сірий сюртук, білу вишивану сорочку. Мав руде волосся, яке закручувалось йому на голові. Зовні він не справив на мене особливого враження. Тільки очі запам’ятались — яскраво голубі, розумні та іронічні. Але коли він почав говорити про літературу, вразив мене глибиною знань, умінням закохати в себе співрозмовника».

 

Іван Франко, на 10 років старший, із селянської родини, політично неблагонадійний (Сергій Собержанський), здається, комплексував перед новою знайомою: «Ласкава пані! Ви, певно, й не надієтесь листа від мене, а щонайменше здивуєтесь, що се нараз приплило мені потак довгім часі, як ми бачились, писати до Вас. Сам я дуже добре почуваю своє неловке положення, тим більше, що від самого повороту з Києва я збирався писати до Вас, збирався і не міг відважитись!..» «А діло, про котре я хотів писати Вам, ось яке. Що сказали б Ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?»

 

Режисер Тетяна Лещова до двох головних героїв із п’єси додала дві примарні постаті, що названі Провідниками. Одночасно вони (Анна Акішина й Анастасія Ляшиченко) — Ольга Рошкевич та Целіна Журовська, які стали роковими для Ольги Хоружинської, дружини Івана Франка і матері його чотирьох дітей.

 

Аскетична чорно-біла гама постановки: і декорації — аркуші листів, і костюми, — підкреслює максималістський розподіл життя головних героїв на нетривале щастя і непорозуміння, продиктовані обставинами і часом. Хоча образи головних героїв у результаті залишаються для глядачів світлими — незважаючи ні на втрати, ні на хвороби, ні на Провідників. Мабуть, і тому що образи Франка і його дружини у виставі запорізького театру — молоді, навіть на схилі літ.

Вистава «Жах» Донецького обласного академічного театру (м. Маріуполь) у рамках Українського формату Міжнародного театрального фестивалю камерних вистав AndriyivskyFest — 21 березня. За п’єсою Неди Нежданої «Той, що відчиняє двері». 

 

Дія чорної комедії відбувається у... морзі. На ніч зачиненими там залишилися дві молоді жінки. Вихідні дзвінки заблоковані, але періодично на телефон надходять дивні повідомлення. Лишається лише ділитися думками, страхами, надіями і перебирати можливі версії того, що сталося. Міркуючи і фантазуючи, Віра і Віка розробляють плани можливих дій, хоча реальний фінал настає зненацька.

 

Постановка — головного режисера театру Анатолія Левченка. У ролях — Дар’я Недавня і Віра Шевцова. Прем’єра відбулася наприкінці минулого року.

 

У квітні — «Станція» Луганського академічного театру (м. Сіверськодонецьк) за п’єсою сучасного драматурга Олександра Вітра.

 

Три раніше не знайомі жінки опиняться на дивній станції — без назви, без каси, без телефона. І там усі бажання здійснюються: хтось може воскреснути з мертвих; не проблема — враз завагітніти чи перетворитися на чоловіка... Одначе недаремно французька приказка застерігає: бійся своїх бажань, вони можуть здійснитися.

 

Те, що відбувається на сцені, нагадує сон або ілюзію. Туди легко потрапити, але невідомо, як вибратися. Бо одне бажання у «Станції» — нездійсненне. Оманливий рай виявляється лабіринтом, з якого знайти вихід майже неможливо.

 

Утім «Станція» — це комедія, смішна, іронічна і філософська. Творці її називають «комічне фентезі на одну дію». Режисер-постановник — заслужений діяч мистецтв України Володимир Московченко, він створив і музичне оформлення. Сценографія та костюми — Ірини Лубської.

З-поміж усіх представлених вистав вітчизняних театрів журі визначить переможця. Найкращу постановку ще раз покажуть у Києві в рамках ІІ Міжнародного театрального фестивалю AndriyivskyFest, який відбуватиметься з 18 по 24 червня.

 

На цьому етапі підтвердили показ вистав у Києві на фестивалі Театр імені Марджанішвілі з Тбілісі («Чоловіки»), грецький Chromatic Sequence («Пієта»), Гомельський Молодіжний театр («Метод»), Міський Вільнюський театр під орудою Коршонуваса («Божевільний» за Гоголем), Словацький Національний театр («Лені»), театр з Франції ТЕМПО («Забавные истории господина А. Пушкина»), Болгарський дует з міста Руса («Сонатина»).