Русь брехлива: французький політолог у своїй книзі розвінчав російські історичні міфи

У Києві, у Національному музеї літератури, 26 вересня презентуватимуть україномовний переклад книги Алена Безансона «Свята Русь» (Переклад Тараса Марусика).

 

Відразу виникає питання: чому «свята Русь»? Для істориків Росія — не більша таємниця, ніж Франція, Китай чи навіть Люксембург.

 

Але не кажуть «свята Франція», «свята Німеччина», «свята Італія».

 

Чому нам нав’язують: «вічна Росія»? Коли і за яких обставин «викликаються» на авансцену історії міфологеми на кшталт «Москва — третій Рим?

 

У своїй новій книжці «Свята Русь» французький політолог Ален Безансон намагається знайти відповіді саме на ці та дотичні запитання.

 

Автор зауважує, що європейці рідко звертали увагу на об’єктивні знання про Росію, які були в їхньому розпорядженні.

 

У перед­мові нагадує слова Карла Маркса, написані ще у 1857 році: «Величезний вплив, який Росія несподівано і в різні епохи здобула в Європі, налякав народи Заходу, що піддалися йому, як якомусь фатуму, або ж чинили опір лише вряди-годи.

 

Однак поряд із засліпленням спостерігається постійно відроджуваний скептицизм, який іде за ним, як тінь, додаючи до легкого тону іронії волання народів, що конають, насміхаючись над справжньою величчю російської могутності, як над манерою поганого актора, що хоче вразити й обдурити.

 

Інші імперії породжували подібні сумніви в своєму дитячому віці. Але Росія, ставши колосом, не розвіяла тих сумнівів.

 

Вона — унікальний в історії приклад величезної імперії, котру навіть після досягнень світового масштабу і далі розглядають як предмет віри, а не як факт». 

 

Історія Росії достатньо добре відома. У XIX столітті російські, а також німецькі, французькі, англійські історики написали гарні праці, зібрали документи й уклали джерела відповідно до методів європейської історіографії.

 

Втім більшовицька революція майже знищила історичні праці або ж призвичаїла їх до ідеологічного сита, зробивши непридатними. Тому особлива довіра до досліджень закордонних авторів.

 

Ален Безансон спочатку описує російську брехню, а потім заглиблюється у складніші питання, які ведуть автора набагато далі, аж до релігійних коренів «російського комплексу» та його мінливості в історії.

 

Закінчує політолог свою наукову оповідку французькими ілюзіями стосовно Росії. 

 

Порушена Аленом Безансоном тема є особливо актуальною в нинішніх геополітичних реаліях, особливо в умовах розв’язаної Росією гібридної війни проти України.

 

Міфологема «Свята Русь» в останні роки стала однією з основних підпірок новітньої Російської імперії.

 

Недаремно глава Російської православної церкви патріарх Кирил iз перших днів свого обрання на найвищий ієрархічний щабель у РПЦ реанімував і запустив у щоденний обіг зазначений термін, щоразу підкреслюючи, що це — спільний духовний простір Росії, Білорусі та України.