Поліграф: що нам іще бреше ШІ?
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Асоціативними шляхами — до «нової ночі»: рецензія на збірку поезій Оксани Єфіменко
05.09.2017
Збірка поезій харків’янки Оксани Єфіменко «На нову ніч» (К.: Смолоскип) — метафоричні й загадкові вірші з філософським підтекстом.
Камертоном є вдала обкладинка, що «обіцяє» таємничі інтуїції-асоціації. І тексти не підводять.
Асоціативні шляхи ніби пролягають у розріджено-легкому повітрі:
Напівсвідомо квітка пелюстку губить
і вітер жене її на захід
там шпиль її зловить
і стане вона знаменом…
Темп поезій — повільнио-тихий, проте їх не назвеш медитативними, позбавленими темпераменту. «Всередині» палахкотять неабиякі пристрасті, хай і не завжди очевидні на перший позір:
І люди прокидаються по ночах від його кроків,
і люди дивляться у темні дзеркала,
і ходять мовчки по своїх кімнатах.
Думки збивають одна одну і гинуть,
щойно їх торкнутись.
І люди мовчки одягаються,
безмовно узувають черевики,
й беруть його за руку.
І йдуть, куди він їх веде.
Краєвиди, дитячі спогади, видіння, настрої, страхи —найпоширеніший матеріал для творення поетичних образів в умовно першій половині книжки.
Сміливо можна сказати, що поетка виразно спирається тут на традиції високого літературного модернізму.
На це, до речі, вказує й автор передмови до збірки, американський поет і уродженець Одеси Ілля Камінський, називаючи задля контексту чимало гучних імен: від Лорки та Цвєтаєвої — до Бродського.
Але в книжці є й друга половина — в ній читач відчує гарячий та небезпечний подих актуальних, сказати б, політично-екзистенційних подій. Йдеться про Майдан і війну.
Збірка Оксани Єфіменко є цікавим і переконливим свідченням того, що ці зрушення виразно вплинули не лише на «екстравертних», відкритих до соціальних мотивів поетів, а й на авторів, виразно схильних до герметизму, самодостатності «вежі зі слонової кістки»:
Вигляни у вікно —
там погода не бажана ніким,
там падають свічки на землю
і розсипають полум’я.
І котиться воно до кожних дверей.
Видно: поетка і тут залишається віддана своїм непрямим метафорично-асоціативним шляхам, але здобувається на нові виміри та енергетичні рівні.
І це добре — трагедія війни не має знаходити в літературі лише публіцистичні, епічні чи щоденникові відгуки.
Уміння давати речам і поняттям свіжо-яскраві імена — одне з головних досягнень книжки «На нову ніч».
А ще вона є черговим виявом посилення метафізичних тенденцій у сьогоднішній молодій українській поезії. Отож Оксану Єфіменко найкраще читати не діагонально-швидко, а уважними порціями.
