За липень 2017 року Україна офіційно втратила 24 бійцi. Декілька десятків поранено.
Найкривавішими були дні 19-20 липня. Тоді загинуло дев’ять хлопців. Дехто помер за Україну в свій день народження...
Які висновки зроблено?
Місяць пройшов iз того часу. Хтось втратив генеральські погони? Чиюсь бездіяльність чи неправильні дії розслідує військова прокуратура?
Можливо, народ задумався над тим, що в нас реальна війна?
Юрій Бутусов — головний редактор одного з видань, каже, що це були звичайні дні. І просто жертви стали незвичні. Пане Юрій, це були не прості дні. Хоча б тому, що цих жертв можна було уникнути.
Жителі міста Мар’їнка говорять, що вже 18 липня вони знали про «Гради». Танки біля Спартака, якогось там депо на Ясинуватській розвилці. Знали про це і військові.
Проте нічого і ніхто не зробив, щоб попередити побоїще.
Скажу навіть більше. Перед тим на позиції до військових заїжджали чинуші зi штабу. І говорили, що не потрібно провокувати сепарських виродків.
Коли хлопці просили в них ПТУРи, щоб у разі атаки мати хоч щось для відбиття атаки, вони говорили, що нема на те потреби. У нас режим тиші!?
Терористи розпочали масовану артилерійську атаку близько п’ятої ранку. Під прикриттям вогню на наші позиції зайшла ворожа ДРГ. Сталося те, що сталося.
Я спілкувався з очевидцем цих подій, який двічі за липень святкував свій день народження. 20 липня, виживши після обстрілу «градiв».
І 28 липня вiн дивом залишився живим після обстрілу наших позицій російськими мінометами 120-го калібру. Тоді один наш боєць загинув і вiсiм отримали важкі поранення.
— Нас так накривали «артою», що голову було важко підняти, — розповідає побратим. — Цим скористались російські диверсанти. Наша «арта» почала працювати тільки через годину.
З усіх бойових машин на позицію виїхали тільки три. Одна з них повернулась на місце дислокації. Оскільки щось там заклинило.
Танк, який виїхав на допомогу українським солдатам, потрапив у ДТП (?!) і на якийсь час змушений був залишитися на місці зіткнення. А допомога прийшла лише тоді, коли інтенсивність обстрілів зменшилася.
Більшу частину розповіді, звісно, не друкую. Можете здогадатися про рівень емоцій. Колись іншим разом розкажу. Нехай пройде час.
І це так ми воюємо? А гарант розказує нам про здобутки армії. І більша частина народу, хто слухає, — вірить. Думаючи, що в нас перемир’я.
28 липня ті ж позиції обстріляли з мінометів. Стріляли в той момент, коли на плацу зібралися всі солдати — більше десяти. Одні йшли з позицій, інші заступали.
Таке враження, що російські виродки знали, коли хлопці міняються. Хоча чого тут дивуватись — у них же наш полонений. І в історії про мужність під час катування ніхто не вірить. Дивним є те, чому не поміняли розпорядок зміни на позиціях? Чому ніхто про це не подумав?
Чи будуть покарані винні?!
Згадайте ще раз — 24 убитi за липень. 24 сини не повернулися до матерів. Україна без 24 синів.
Вічна память вам, побратими.
Ми помстимось за вас. Хоча не знаю, коли це буде.
Пробачте, братчики.
Михайло УХМАН,
боєць добробату
