Місце зустрічі змінити, напевно, можна було, але чомусь не захотіли. Якщо звернутися до символістичних банальностей, то, напевно, можна знайти розуміння, що призначення адреси саміту СНД і саміту Україна-ЄС в одних і тих самих палацах Великої Ялти є алюзією багатовекторності української зовнішньої політики. Сьогодні та завтра до Ялти, де недавно підписувалася угода про входження України в Єдиний економічний простір, завітають високі чиновники зовсім іншого «вектору» — Романо Проді, голова Єврокомісії, Хав'єр Солана, комісар ЄС у питаннях безпеки та міжнародної політики, а також Сильвіо Берлусконі, прем'єр-міністр Італії — у ролі керівника країни, що нині головує в Союзі.
У процесі очікування саміту Україна-ЄС, дату якого було заплановано за два місяці заздалегідь, настрої у переговорних сторін, та й політична ситуація змінилися. Визначальними для зміни мікроклімату на гірше, яку однозначно можна очікувати сьогодні в Ялті, стали дві події, що промайнули одна за одною на велетенській швидкості, несучи колосальні ускладнення у взаємини між Україною та євроспільнотою, — це підписання щойно згаданої угоди про ЄЕП та рішення минулої п'ятниці Наглядової ради ВАТ «Укртранснафта» про використання трубогону «Одеса-Броди» реверсним способом. І перше, і друге є сигналом для ЄС про суттєву зміну зовнішньополітичної стратегії України. Крім того, в Брюсселя з'явилося й інше, ще одне підтвердження великих вагань української влади щодо цілісності обраного курсу: на прес-конференції минулого тижня Президент Кучма заявив: «Якби нам сьогодні запропонували б вступити в Європейський Союз, я б відмовився».
З особливою прикрістю в окремих країнах Євросоюзу і на загальнополітичному рівні в Брюсселі сприймають рішення щодо заповнення нафтогону «Одеса-Броди» російською нафтою, наданою компанією ТНК, що, по суті, означає готовність України використовувати перспективну трубу для реверсу. Зовсім недавно, ось лишень у травні, ЄС усерйоз зацікавився ідеєю використання цього нафтопроводу, було підписано спільну декларацію між українським, польським урядами та Єврокомісією про підтримку Євроазійського нафтотранспортного коридору; ЄК зголосилася виділити частину коштів для продовження «труби», почалися роботи в Польщі — «без п'яти хвилин» члена ЄС, — у серпні в Донецьку в присутності прем'єр-міністрів Польщі Лєшека Міллера та України Віктора Януковича було підписано меморандум між конкретними підприємствами про співпрацю у подальшому використанні трубогону, ясна річ, у напрямі транспортування нафти в Європу. Вочевидь, сьогодні у Леоніда Кучми попросить певних тлумачень ситуації Романо Проді, переконаний «україноскептик», а що вже йому відповідатиме наш Президент (теж, схоже, переконаний «україноскептик»), навіть приблизно уявити складно. Україна продемонструвала свою слабкість перед російськими нафтовими лобістами, але ціну цієї слабкості Кучма, звісно що, не назве. Україна продемонструвала свою непередбачуваність і непослідовність, відмовившись від уже досягнутої нарешті перемоги у використанні свого нафтопроводу, на який покладалися стратегічні надії як на певну альтернативу російській «трубі». Україна показала анархічність управлінської вертикалі, красномовно довівши, що домовленості, досягнуті на рівні Прем'єр-міністра та спеціального Уповноваженого державою в справах нафтопроводу «Одеса — Броди», легко скасовуються підкилимними комерційними домовленостями. Як зможе наш Президент аргументувати все це? Поясненням, як він сказав на прес-конференції після підписання ЄЕП, що ЄС — це «синиця в небі», а Росія — «горобець у жмені», і він хоче «хоч цього гробця не випустити»?
Знов-таки, треба буде якось розтлумачити, чому Україна вступила в ЄЕП і як вона бачить у світлі цих видозмін подальший курс на інтеграцію до ЄС, зокрема до якого законодавства — російського чи ЄС — вона адаптуватиме своє національне. Думку Брюсселя з приводу «ЄЕПуватості» нашої держави ми вже чули під час недавнього візиту до Києва комісара з питань розширення Гюнтера Ферхойгена. Думка Німеччини, голова зовнішньополітичного відомства якої присутній у ці дні в Києвi, теж відома. Принаймні можна вважати, що частково її передав посол цієї країни в Україні Дітмар Штюдеманн, який назвав приєднання України до ЄЕП перешкодою на шляху інтеграції в Євросоюз. За що, до слова, був підданий критиці російського посольства в Україні, радник якого назвав позицію посла Штюдеманна «незрозумілою». Пан посол, звичайно, вступати в дискусію з дипломатом значно нижчого рангу не став. А нас у цій короткій перепалці дивує інше: яке, власне, діло представнику російської амбасади до висловлювань представника німецької амбасади стосовно української зовнішньої політики, врешті, не про заваду ж інтеграції Росії в ЄС говорив Дітмар Штюдеманн?!
Думається, що за двома найважливішими темами — реверсу та ЄЕП — саміт ледь встигатиме торкнутися питання Плану дій Україна — ЄС, виконання Угоди про партнерство та співробітництво, хіба що пробіжиться по темі зміцнення кордонів напередодні розширення Євросоюзу. Європа все більше впевнюється в тому, що Україна повертає на зовсім інший геополітичний вектор.
Зате чимало часу Леонід Кучма присвятить двосторонній зустрічі з Сильвіо Берлусконі. Можна передбачити, що ці переговори пройдуть у теплішій атмосфері, ніж ті, де були присутніми пп. Проді та Солана, адже що італійський, що український керівники розглядають політику суто як додаток до свого особистого бізнесу.