Зізнаюсь, люблю послухати політичних експертів, політологів, оглядачів, у тому числі й російських, особливо А. Ілларіонова, А. Піонтковського, А. Зубова, М. Веллера та багатьох інших, бо вони говорять розумні речі.
Посадить їх журналіст на чільне місце — і починається мудра, довірлива розмова.
Чого немає у Вікторії Шилової*: на словах вона говорить, що українська, а за суттю — цілком проросійська, прокремлівська.
Оскільки її мало хто знає, то вона кожен свій виступ починає, мов мантру співає: «Здрастуйте. З вами Вікторія Шилова, лідер руху «Справедлива Україна». Слава героям Великої Вітчизняної війни, слава нашому князю Святославу хороброму. Я — лідер руху «Антивійна».
Стоп, стоп! Як же так? Лідер руху «Антивійна» — і раптом славословить, аж упріває бідолаха, Володимира Путіна — керівника країни-агресора, проти якої своїми санкціями ополчилися майже всі країни світу, за винятком таких, як Північна Корея, Куба, Венесуела, Болівія.
От навіть Президент України Леонід Кучма на запитання журналіста, коли ж усе-таки закінчиться війна на сході України, відповів: «Про таке знають лише двоє — сам Бог і Володимир Путін».
А Шилова твердить, що вона палка прихильниця «антивійни».
І аж зі шкіри пнеться, закочує д’горі очі, театрально заламуючи руки, тавруючи різних там «жидобандерівців», нацистів, фашистів, укропів, які не шкодують дітей, жінок, стариків — бомбардують, руйнують міста, села, от навіть ООН надіслала звіт про десятки тисяч убитих, покалічених, і, виявляється, це все робить Україна.
І що катів чекає неминуча розплата і, звісно, міжнародний трибунал. А от «путінці» — святі та Божі, ще й пухнасті.
Дістається від Вікторії Шилової і звичайним українським громадянам, особливо письменниці Ларисі Ніцой.
Добродійка Шилова навіть показала комп’ютер, аби прозвітувати, що означає прізвище Ніцой, — і аж зі спіднього вистрибувала від задоволення, бо… не знайшла нічого.
А що тоді говорити про такі українські прізвища, як Лех, Сафарундула, Шондра тощо — теж нічого? Чим же так завинила Л. Ніцой перед Шиловою?
А тим, що письменниця продавцеві у магазині зробила зауваження щодо української мови.
От якби Ніцой говорила десь на задвірках, то тут Шилова ще б погодилася, але у Києві, де 95 % розмовляє російською, — то це вже занадто!
Та не 95 %, а всі сто добре знають російську мову, а от хто якою хоче, тією мовою і спілкується, і тут ніяк не можна встановити — чи це 10, 20, 30 відсотків, чи, може, навіть 80 в Україні говорять українською мовою.
Шилова гордо відносить себе до «русичів», хоча такої нації немає, а є українці. А назву «українці», чи «окраїнці», В. Шилова залишила для жителів Галичини, бо, мовляв, це «окраїна».
І це в той час, коли центр Європи (сам там побував) визначено в селі неподалік Рахова, про що свідчить пам’ятний знак**.
А от щодо керівництва держави Україна Вікторія Шилова зрівнялась у своєму визначенні до рівня Тетяни Монтян.
Для добродійки Шилової — це все «мерзотники», «шваль», «ублюдки» тощо.
Зрештою, всі оці «ужимки», гримаски, закочування очей викликають у людей лише рвотний рефлекс, то такі міміка і слова ведучої нагадують відоме прислів’я: «Збав нас, Боже, від таких друзів, а недругів ми позбудемось самі».
Так що, добродійко, ваші проповіді мають зворотний ефект, і чим швидше ви перестанете нести всяку ахінею, тим краще буде для вас і для суспільства.
У чому вбачаю вихід зi становища? А в тому, що нас об’єднає, а не роз’єднає.
Нещодавно мій син підкорив Ельбрус. У команді були представники України, Росії, Білорусі. Ніхто нікому поганого слова не сказав, бо знали, що тільки міцна віра одне в одного здатна зробити багато чого.
І на Ельбрусі гордо замайоріли прапори всіх трьох країн. То, може, з цього треба починати, а не з шизофренічних розпатякувань якоїсь Шилової.
*Вікторія Шилова — політик (підтримувала не одну політичну силу), журналіст.
Працювала на 34-му каналі Дніпропетровська редактором, згодом (у лютому 1994 р.) обійняла посаду керівника служби новин. Із січня 2007 р. — гендиректор Дніпропетровської облдержтелерадіокомпанії. У березні 2014 р. створила рух «Антивійна».
Допомогає мирним жителям Донбасу, для чого створила мережу гуманітарних приймалень, у тому числі й у Російській Федерації (!). (Ред.)
**У 1885—1887 роках географи з Імператорсько-Королівського військово-географічного інституту у Відні (Австро-Угорщина) виконували геодезичні дослідження на території сучасної Закарпатської області (Україна) для запланованого будівництва залізниці між Раховом і Сиготом[2].
Після ретельного вивчення місцевості вони встановили на теренах села Ділове двометровий кам’яний знак iз координатами з написом латиною, що в перекладі означає: «Це постійне, точне, вічне місце, визначене спеціальним апаратом, виготовленим в Австро-Угорщині, в Європейській системі широт і довгот у 1887 році».
У 1977 р. поруч із цим знаком встановили стелу з написом, який повідомляє, що саме тут географічний центр Європи.
