«...дійти до того самого високого, на яке я здатен. У першу чергу — дійти до тривання на тому рівні, на якому я робив кращі вчинки свого життя — і морального, і творчого мистецького характеру. Скільки можливо — і скільки треба, щоб (здобути) вищу ступінь свідомости і осягти вищий її вияв.
Цього хочу і цеглину за цеглиною складатиму на будівлю себе, як тарана в житті, як клітину вищої свідомості», — це запис із щоденника Леся Курбаса, зроблений у вересні 1926 року.
У 1922-му в Києві народився «Березіль». Назвали — як перший місяць весни.
Лесь Курбас гаслом нового театру обрав слова Бьонстерне Бйорнсона: «Я вибираю березіль, тому що він буря, тому що він — бунт, з якого літо родиться!»
«Одягли хомут на всю справу українського театру!»
Уже на початку 1926 року Народний комісаріат освіти УРСР вирішив перевести «Березіль» — як кращий театр республіки — до тодішньої столиці Харкова.
Саме там викристалізувалася співпраця неймовірної за глибиною таланту творчої тріади митців: театрального режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера, драматурга Миколи Куліша.
У творчій співпраці вони поставили вистави «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933), які набули широкого розголосу в радянській Україні.
У 1926 році театр перемістився у Харків, де проіснував до 1933 року.
«У системі театру Курбаса людина мала бути соборною, але не «колективною»; Курбас передусім цінив у ній індивідуальне, самобутнє, неповторне, — писав у своєму дослідженні «Талан і талант Леся Курбаса» Лесь Танюк.
— Сповідувана Курбасом воля і свобода, пошук вищих духовних цінностей увійшли у конфлікт з вимогою «людини-гвинтика», позбавленого національності філістерського монстра, якого почала ліпити сталінська епоха. Тому творчість Курбаса було вилучено з ужитку, і навіть у 60-ті роки, в часи хрущовської «відлиги», секретар ЦК КПУ Андрій Скаба виголосив відносно Курбаса: «Ми реабілітували людей, а не їхні ідеї!».
Лесь Курбас вважав, що театр повинен не відтворювати, а формувати життєві принципи людей у суспільстві.
Творча практика театру Курбаса — це поєднання авангардизму, експресіонізму, конструктивізму та необарокового символізму.
Навколо театру об’єдналися режисери, актори, хореографи, малярі, письменники, поети, драматурги, мистецтвознавці, критики, композитори і навіть філософи та психологи.
У майстернях-лабораторіях дослiджували, обговорювали проблеми театрiв для села, для робітничих клубів, для дітей дошкільного і шкільного віку.
«Березіль» був сміливим експериментальним колективом, у якому творили і грали Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Данило Антонович.
Лесь Курбас синтезував на театральній сцені рух, жест, музику, світло і характери героїв п’єс.
Театр майстерно, часто через фарс, показував життя. А воно перетворювалося у реаліях на тоталітарну систему.
«Курбасівці зайняті не лише виставами — вони студіюють класиків філософії, вивчають творчість утопістів, пізнають світові театральні школи, «йдуть у народ», навчають, займаються благочинністю; сенс життя вбачають у творчому місіонерстві, у будівництві нової культури нового світу», — констатував у дослідженні Лесь Танюк.
Творили разом українці, євреї, росіяни, вірмени, поляки, німці. Курбаса на галицький лад називали «пан Лесь». І кожен день починався з традиційного «березільського» привітання «Доброї роботи!».
Вистава «Мина Мазайло», наприклад, спочатку гучно пройшла у Києві та Харкові. А потім так само гучно її розгромили і заборонили.
«Сучі діти, кобеляцькі політики! Одягли хомут на всю справу українського театру! — обурювався Лесь Курбас в одному з листів. — Не дай боже відвернутися — неодмінно напаскудять!».
Режисер вірив, що років через двадцять «наше буде зверху». Але не судилося.
Норовливий характер і цілеспрямованість
Український режисер-реформатор, «людина-театр», актор і театральний педагог Олександр-Зенон Степанович Курбас народився в акторській родині 25 лютого 1887 року в Самборі, що входив тоді до Австро-Угорської імперії.
Ще з дитячих років Ванда, тоді Тейхман, — майбутня мама Леся Курбаса — мріяла стати актрисою.
У 17 років вона, всупереч волі батьків, стає частиною трупи театру «Руська бесіда». У цьому театрі, теж всупереч волі батька, стверджують дослідники, працював 22-річний Степан Курбас.
Майбутній батько Леся, не закінчивши восьмий, випускний, клас гімназії, залишив навчання і став «бродячим комедіантом» — так тоді іронічно називали акторів пересувних театрів.
Після цього батько Степана на певний час припинив спілкуватися з сином.
Молоді актори Ванда і Степан закохалися, але ні родичі Ванди в Чернівцях, ні Степана у Старому Скалаті батьківського благословіння на шлюб не давали.
Тим часом 20 лютого 1887 року «Руська бесіда» прибула на місячні гастролі в містечко Самбір. А вже через п’ять днів у готелі 19-річна Ванда народила свою першу дитину — Олександра-Зенона.
Таку історію переповідають у Музеї знаменитих харків’ян.
Похрестили Леся майже через рік. Степан сподівався, що зробить це його батько Пилип Курбас — парох села Старий Скалат на Тернопільщині. Але той не простив синові того, що став він комедіантом, а не священиком чи вчителем. (Тому Степан — щоб не ганьбити фамілії — взяв сценічний псевдонім Янович).
Утiм уже 7-річний Лесь (вперше діда побачив у 7 років) iз братом Нестором жили у великому парафіяльному будинку діда на п’ять кімнат (нині у там обласний меморіальний музей-садиба Леся Курбаса) поруч iз церквою, де правив служби дід.
Молодший батьків брат гімназист Роман опікувався племінником.
Саме він і місцевий учитель підготували Леся до вступу в Тернопільську українську гімназію. Хлопчик екстерном склав іспити за попередні два класи і вступив до третього. Жив у гуртожитку. Багато читав, вчив іноземні мови, долучався до самодіяльності.
Коли навчався у восьмому класі, Лесь Курбас написав етюд «В горячці». Разом зі своїм другом Томою Водяним, із яким навчався у тернопільській гімназії, 11 березня 1906 року звернувся з листом до Івана Франка з проханням надрукувати їхні твори в щомісячнику «Літературно-науковий вістник», де письменник був одним із редакторів.
Етюд на чотири сторінки з’явився у віснику за квітень 1906 року під псевдонімом Зенон Мислевич. Дослідники припускають, що однією з причин, чому Франко так швидко подав до друку новелу Леся, була пошана до його батька — актора Степана Яновича.
Ще добре знав і дружив Іван Якович по лінії Наукового товариства ім. Т. Шевченка з рідним дядьком Леся — Романом Курбасом.
За українізацію Львівського університету відрахували
Згодом уже Степан Курбас хотів бачити свого сина священиком або вчителем.
А Лесь після закінчення гімназії, не повідомивши батькам, написав листа до театральної управи «Руської бесіди», щоб виділили йому стипендію як синові актора для навчання у драматичній школі.
Через брак коштів, щоправда, отримав відмову.
Восени 1907 року Лесь Курбас поїхав до столиці Австро-Угорщини і вступив до Віденського університету на філософський факультет (за іншими джерелами — на факультет германістики і славістики, паралельно записався на філософські й теологічні студії).
Але більше ходив до театральних кас, ніж на лекції.
Відвідував екстравагантні вистави експресіоністів, які чарували і шокували тамтешню публіку.
Варто знати, що глядачі добре знали Степана Курбаса за ролями у п’єсах Івана Тобілевича, Марка Кропивницького, Івана Франка, Панаса Мирного, Михайла Старицького.
Він успішно співав в операх «Вечорниці», «Наталка Полтавка», «Утоплена», «Циганський барон».
Степан Курбас їздив на піврічне стажування в Наддніпрянську Україну. У 1893 р. він стає головним режисером театру «Руська бесіда».
«Янович — явище для української сцени в Галичині вкрай корисне», — писав тоді Франко.
Утім уже в 1896 році, під час гастролей у Тернополі, батько Леся тяжко захворів. А в 1908-му його не стало. Того ж року через брак коштів на навчання у Відні Лесь перевівся до Львівського університету.
Наступного року студенти в місті Лева організовують театр, головним режисером і актором якого став молодий Курбас.
Водночас молоді люди відстоюють українізацію університету. У результаті 49 студентів, серед них і Леся Курбаса, відраховують.
Коли нарешті віддали документ, Лесь подався до Відня, де закінчив університет і драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії.
Брав уроки театрального мистецтва в провідного актора австрійського Бургтеатру Йозефа Кайнца.
Лесь Курбас працював у гуцульському театрі Гната Хоткевича — з 1912 року. Тоді ж у театрі «Руська бесіда» дебютував у ролі султана Гірея у «Марусі Богуславці». До речі, особисто познайомився влітку 1913-го з Іваном Франком, коли письменник прийшов на виставу «Украдене щастя».
Із початком Першої світової війни Лесь Курбас переїхав до Тернополя, де в 1915 році створив стаціонарний театр «Тернопільські театральні вечори». У 1917-му на запрошення Миколи Садовського переїхав до Києва, де організував театральну студію (пізніше «Молодий театр»).
А потім був «Березіль»…
Використані матеріали з сайта valeriybolotov.at.ua.
