Ірина Галай підкорила Еверест у стразах, а спустилася без волосся і в ранах

Ірина стала альпіністкою... на спір. Програла своєму начальнику парі: який футбольний клуб виграє матч — її улюблена «Барселона» чи «Реал», уболівальником якого був шеф. Перемогла друга команда. Тож керівник — виходець із Чечні, котрий жодного разу не ходив у гори, — придумав підлеглій «покарання»: піднятися на Казбек і розповісти йому про свої враження. Ірина, яка виросла в Карпатах і з шести років добре їздила на лижах, сприйняла цю «причуду» шефа цілком серйозно і відразу ж пішла в магазин по альпіністське спорядження. Хлопці-продавці як могли відмовляли її від цієї авантюри. Говорили, що коли вони піднімалися на цю гору, то навіть жуйки викидали, щоб не відчувати зайвого вантажу. А також, що їй краще й далі ходити на підборах, ніж у «кішках» (спеціальні накладки на черевики). Але коли Ірина їх одягла, то аж застрибала від радості — так комфортно і впевнено почувалася. І вже нiхто не мiг її зупинити, навіть батьки. У Тбілісі її так гостинно зустріли й напригощали вином, що дівчина готова була підніматися на будь-яку вершину. Тож вона навіть не відчула втоми, коли піднялася на гору висотою 5033 метри, а при спуску з неї ще й допомагала змореним хлопцям нести рюкзаки. Коли ж розповіла про все це шефу, то він був просто шокований. А сама Ірина зрозуміла, що без цих відчуттів підкорення вершин уже просто на зможе жити...

 

Тож через півроку Кіліманджаро теж підкорилася Ірині без зайвих труднощів, хоча перед сходженням дiвчина все ж трішки потренувалася. А от у Непалі молода альпіністка пережила справжні жахіття. На другий день після їхнього прибуття в Катманду тут стався сильний землетрус, який зруйнував оселі місцевих жителів і призвiв до сотні людських жертв. Просто на її очах загинув хлопчик, якого привалило уламками стіни, а травмовану жінку вона сама витягала з-під завалів будинку. За це та забрала Ірину в свій сімейний готель, оскільки російських членів команди альпіністів евакуювали літаком МНС РФ, а наша спортсменка залишилася напризволяще (певно, пам’ятаєте епопею тодішнього міністра Зоряна Шкіряка в Катманду за українцями. — Авт.). Буквально наступного дня Ірина Галай знайшла китайський табір Червоного Хреста для потерпілих і стала їм допомагати. Тут надивилася на покалічених і мертвих, тіла яких спалювали цілими машинами. 

 

Від пережитого в дівчини ще більше загострилося бажання підкорити вершину, щоб зняти стрес. Вона познайомилася з місцевим гідом, який пояснив, що їм треба чимось долетіти до аеропорту Лукла — найнебезпечнішого у світі, розташованого на висоті 3800 метрів над рівнем моря, а звідти вже можна піднятися на вершину. Ірині вдалося вмовити співробітників Червоного Хреста, які літаком доправляли сюди гуманітарну допомогу, й дістатися в аеропорт. Вона піднялася на вершину й сфотографувалася на тлі Евересту та дала собі обітницю: «Доки не заб’ю свій «бандерівський» льодоруб у цю вершину, не заспокоюсь», і виклала цей пост у «Фейсбуці». Тут його й побачив відомий альпініст Віктор Бобок, який неодноразово підкорював цю гору і також був тоді в Непалі. Він узявся допомогти Ірині зійти на вершину. Більше того, навіть зміг умовити маму Ірини, яка погрожувала прив’язати її до батареї, щоб «не лізла на той клятий Еверест, де гинуть люди». А коли альпіністка дізналася, що на ньому ще не було жодної українки, то її вже не втримали б ніякі прив’язи...

До штурму цієї вершини вона готувалася серйозно, хоча часу було обмаль — менше року. Розробила навіть спеціальну методику тренувань, що включала три види: бокс (по 12 раундів із тренером) і фіт-крос для вироблення витривалості, а також тренажерний зал — для накачування сили. Вона щоранку бігала по 18 кілометрів, виснажувала себе багатогодинними тренуваннями в скелелазінні — так, що боліло все тіло. Коли ж Ірина дізналася, що на штурм Евересту йтиме ще одна українка — Тетяна Яловчак, це її ще більше розпалило й підштовхнуло. Дівчина настільки переживала, що потім у кожній альпіністці в горах бачила цю конкурентку. Навіть просила гіда Віктора Бобка на висоті 8300 лягати в наметi наполовину — так, щоб бачити, хто йде в базовий табір. Через це він застудив собі плече, але повністю розділяв азарт Ірини. Її не зупиняли ні перестороги, що під час сходження на Еверест загинуло понад 250 людей, ані те, що жодні тренування не допоможуть, якщо в тебе є гірська хвороба, яка за кілька днів буквально виснажує навіть найздоровішого чоловіка. Ірина була готова на все заради поставленої мети...

 

Окрім моральної підготовки, потрібна була й матеріальна — понад 60 тисяч доларів на закупівлю екіпірування, оплату перельоту, послуг шерпів (місцевих провідників) та інші витрати — навіть дозвіл на сходження на вершину коштує 10 тисяч. Добре, що знайшлися спонсори в особі «Термальних вод Косино» та друзів. А от її генеральний директор сказав просто: «На похорон я тобі грошей не дам». Із Німеччини сестра подруги привезла спеціальне взуття й одяг. Льодоруб у неї був узагалі унікальний — вона спеціально знайшла «дівчачий» рожевий, та ще й обклеїла його руків’я стразами Сваровські. З цього приводу Ірина навіть жартувала: «Уявляєте картину: сидять у засніженому наметi зарослі чоловіки-альпіністи з побитими льодорубами, і тут заходжу я — довговолоса блондинка з рожевим і в стразах. Як у нашому закарпатському анекдоті, коли на Місяці висадилися американські астронавти і бачать якихось хлопців біля багаття. «Ви звідки і чому тут?» — запитують. «Із Закарпаття, на заробітки приїхали». — «На Місяць?» — «Чому ж на місяць, якщо добре платитимуть, то й на рік залишимося». А от щодо свого спального мішка Ірина переживала, щоб не замерзнути вночі, бо він чомусь пропускав мороз на «блискавці», і плече буквально дубіло. 

 

Труднощі ж супроводжували Ірину з першого дня прибуття на штурм. При оформленні дозволу на сходження було вказано вік 28 років, а їй «не вистачало» місяця, тож ледве вдалося домовитися з китайськими бюрократами. Значно важче було провести 10 днів на висоті 6400 м, щоб не пропустити сприятливу погоду. Вона бачила, як із кожним днем альпіністи стають слабшими й худішими від гірської хвороби — ледве пересувалися. Виявилося, що на великій висоті організм включає захисні функції і може «відмикати» руки чи ноги, або людина просто засинає і замерзає — як було з одним хлопцем і дівчиною. Проте Ірина всіх буквально шокувала — вона абсолютно не відчувала гірської хвороби, лише втратила апетит, тож пила тільки окріп. Навіть на свій день народження 18 травня змогла з’їсти всього пів-«Снікерса», запивши водою, натопленою зі снігу, і весь день сиділа в наметi, щоб її не знесло вітром, як у американців. До того ж ще й обморозила обличчя. Віктор Бобок із цього приводу «підколював» її за те, що забула взяти батьків самогон, який би зігрівав у горах.

 

Підкорити ж вершину вони могли ще 19 травня, але поступилися першістю команді Тіма Медветца та його підопічному зі США — учаснику проекту The Heroes Project Чарлі Лівіну, який втратив ногу в Афганістані й підіймався на протезі, демонструючи іншим силу волі й духу. Тож Ірина буквально кинулася на вершину 20 травня з табору на висоті 8300 через штормовий морозяний вітер і так звану зону смерті, майже не звертаючи уваги на трупи, пристебнуті до мотузок збоку маршруту як пересторога. Без страху подолала вертикальні підйоми, якими треба було здиратися тендітній дівчині, котра з повним спорядженням важила близько 80 кілограмів. І ось о 4.00 за київським часом Ірина Галай таки вбила свій «бандерівський» льодоруб у вершину Евересту, ставши першою українкою на ній!..

 

Спускатися ж iз вершини було не легше. До того ж Ірина так натиснула два пальці на нозі, що нігті посиніли і скоро відпадуть. Та й узагалі при сходженні, як вона жартує, «розтратила жіночі принади». Пишне волосся позбивалося і виривалося пасмами. Подряпина на руці гноїлася, шкіра на спині вкрилася висипами, боліли плечі й спина. Нігті на руках тріскалися, а коли вона хотіла почистити їх у Катманду, там не виявилося світла і довелося робити це, підсвічуючи айфонами, — було дуже боляче. Але, попри все, Ірина була горда своєю перемогою. До речі. В «Борисполі», де її зустрічали як героїню у футболках із її портретом квітами і тортом, вона отримала диплом від представника «Книги рекордів України» в номінації «Перша українка, яка підкорила Еверест». Усе це надихнуло її на друге сходження на Еверест, яке вона вже планує наступного року. А ще хоче підкорити одну з трьох найкращих світових вершин — Маттерхорн, Альпамайо або Ама-Даблам.