Арт-мандри

«Живопис для мене — це абсолютно інший вимір, коли я пишу, відчуваю себе по-справжньому щасливою», — каже Оксана Одайник. Дипломант конкурсу ім. Ф.Кричевського та лауреат премії ім.С.Шішко, почесний член правління комісії КОНСХУ, викладач факультету живопису в НАОМА, відома поціновувачам мистецтва, пані Оксана роками черпає натхнення у мандрівках Україною. Кожна серія картин — аж ніяк не рубіж, а лише стимул для дивовижних трансформацій авторського стилю художниці. Глядач має можливість порівнювати її роботи, спостерігати за змінами в авторському стилі та знову відкривати для себе чудові пейзажі, натюрморти, портрети і переконуватися в багатогранності таланту художниці.

Гуцульські сувеніри і Чернігівщина

Для її творчості характерно величезне стильове різноманіття: як яскравий живописець вангогівського типу, вона відчуває постійну необхідність у внутрішньому оновленні, в доланні умовних арт-кордонів. І ця життєва і креативна сила дозволяє пані Оксані створити рухливий «кольоропис-калейдоскоп», що об’єднує роботи різних років.

Атмосфера служіння мистецтву створена батьками Оксани: батько — народний художник України Вадим Іванович Одайник, мати — живописець Зоя Самойленко-Одайник. Після навчання у художній республіканськiй школі Оксана склала іспити до факультету станкового живопису Київського художнього інституту, де її вчителями були професори Олександр Лопухов і Василь Гурін.

Перші самостійні уроки юної художниці пов’язані з гуцульськими сувенірами, які батьки у1969 році привезли зі своїх поїздок до Карпат. Ці натюрморти дозволили Оксані засвоїти основні принципи малюнка і композиції, навчили її знаходити цікаве і яскраве колористичне рішення, впевнено моделювати форму об’єктів, передавати специфіку фактури.

Оксана з успіхом захищає диплом, написавши великоформатне жанрове полотно «Весілля». До речі, і її батько часто звертався до цієї теми, створюючи свої знамениті полотна «Гуцульське весілля», «Молоді», «До весілля». Безумовно, більшість робіт 1970-х років були написані під впливом академічної освіти, але в них уже цілком відчутний індивідуальний авторський почерк. У «Материнстві», написаному за два роки до закінчення КХІ, тема для полотна автобіографічна: в 1975 році Оксана народила дочку, і весь внутрішній світ молодої художниці зосередився на двох основних завданнях — материнстві і творчості.

Новою темою яскравої пленерної творчості Оксани Одайник стали поїздки на Чернігівщину: кілька весняно-осінніх сезонів вона разом зі своїм чоловіком живописцем Михайлом Двоєглазовим малювала краєвиди у Седнівському будинку творчості. Її пейзажі насичені повітрям, світлом і сонцем. Художниця використала пастозні мазочки і класично стриману, в два-три кольори, палітру. У цей же період мисткиня створює і серію полотен, що присвячені шевченківським місцям. Зокрема картину «У парку Лизогубів». Зображуючи добре відомий усім художникам мотив, Оксана виконала його у суто ліричному стилі: серед густого «мережива» із зелені — золотисте небо над воротами, гостинно відкритими в сад. Глибоко поетична трактовка пейзажу «У парку Лизогубів» дозволяє вважати його одним iз кращих полотен художниці.

Поїздка до Карпат відбилася в чудових натюрмортах і пейзажах — сухі трави в кошику та живі яскраві квіти у вазі на вікні, просякнуті пряними гірськими запахами та спекотним i гарячим сонцем, тому і весь натюрморт «Полудень. Карпати» нібито «світиться зсередини» своїм внутрішнім теплом. Пейзаж «Гуцульський дворик» — своєрідна данина улюбленим мотивам батька. Провінційна затишність закарпатського будиночка з викладеними на перилах дерев’яної тераси квітчастими килимками і квіточками в домашніх вазонах налаштовує глядача на оптимістичний лад.

Крим, Полтавщина й український імпресіонізм

Величезну роль відіграли спілкування й обмін досвідом з представниками кримської школи Федором Захаровим та Віктором Толочком ще у 80-х. «Крим весь світився, — згадує мисткиня. — Я писала різні мотиви, мені все подобалося: кипариси на набережній, чеховська бухта, морський причал...» Кримські роботи залишають у глядача враження якоїсь мiстичної таємниці та прихованого бурління стихій. Палітра художниці стає переважно монохромною, бачимо виразну фактурність мазків та світло-тіньові контрасти, скажімо в картині «Ліхтар. Гурзуф». Там похмуре кримське море і царюють залиті місячним сяйвом кипариси, а на білому столику під нічним небом — розкішні хризантеми.

Пізніше Оксана Одайник стає сміливішою у творчості, навіть революційною у своїх пошуках і експериментах із кольором та формою. У картинах «Дивовижний день», «Містраль», «Відчуття» художниця прагне виразити своє особистісне переживання за допомогою символів-знаків, які не мають аналога в матеріальному світі. Ці полотна — реконструкція часу, візуально зафіксована пам’ять поточного моменту.

Згодом створені на Полтавщині картини «Моє літо в Юрках», «Полуденна спека», «Свіжа зелень», які є прикладом українського імпрісіонізму. Метод пленерного живопису Оксани Одайник ідентичий творчій кухні майстрів французької школи: вона пише роботу великого формату, не користуючись підготовчими етюдами, все полотно від початку і до завершення пише винятково на природі, у пленерних умовах, і навіть останні мазочки накладає, ні на крок не відходячи від «натури».

Кращі полотна Оксани Одайник зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському музеї російського мистецтва, Львівському художньому музеї імені Шептицького, у Фонді сприяння розвитку мистецтв, в тернопільському, уманському, вінницькому, iзмайловському та запорізькому музеях, а також у приватних колекціях в Італії, Великобританії, США, Канаді, Японії, Росії, Німеччині і Китаї, Франції. Про творчість Оксани знято документальний фільм «Життя, освітлене красою».