Обмін планетами

Загадкові мегаліти

На Хортиці — історичному центрі запорізького козацтва, археологи давно помітили чимало невеликих і велетенських брил, назвавши їх «комплексами кам’яних конструкцій надзвичайно складної форми». Обтічна назва була вибрана через невідому природу знайдених каменів та високих стел, які поодиноко бовваніли в різних куточках острова. Ця ж загадковість дозволила припустити, що йдеться про «усипальниці родових племен» або об’єкти «культових святилищ». «Подібні твердження помилкові, — переконаний астрофізик Анатолій Іванов, — оскільки такі ж мегалітичні комплекси було знайдено у Великобританії, Росії, Туреччині, на Мальті. Усе це — древні космодроми, призначені для посадки і зльоту літальних апаратів. Ними прибували на Землю переселенці із зоряної системи Сиріус, які змушені були покинути свою планету».

Сталося це приблизно 8—10 тисяч років тому, а можливо, і трохи раніше. Брили для будівництва космодромів мешканці Сиріуса перевозили своїми космічними кораблями, оскільки освоїли унікальну технологію з обробки та транспортування мегалітів. Тобто на певний час вони робили ці багатотонні брили фактично невагомими і м’якшими, що спрощувало не лише їх переміщення на безмежні відстані, а й полегшувало процес будівництва самих споруд. Скажімо, єгипетські піраміди, що й досі вважаються нерозгаданою інженерною таємницею, зводилися, на думку Анатолія Іванова, теж переселенцями із Сиріуса за тією ж технологією.

Особливу археологічну цінність має виїмка на Середньому стовпі у північній частині Хортиці, що була зроблена переселенцями для посадки легких і важких літальних апаратів. Конструкція останніх потребувала космодромів саме з таким заглибленням на стаціонарних опорах з суто технічних причин: внутрішня частина їхніх днищ крутилася, тому потрібно було мати певний вільний простір при посадці й зльоті. З цієї ж причини переселенці змушені були використовувати на космодромах важкі вертикальні мегаліти, які б підпирали космічний корабель в момент приземлення. Скажімо, у Красноярському краї Росії аналогічні круглі заглиблення було зроблено на плоских вершинах велетенських стовпів, що прекрасно збереглися й понині. Пізніше легкі кораблі переселенці почали оснащувати пересувними конструкціями, за допомогою яких ті могли приземлитися і на тверду плоску поверхню. Але важкі літальні апарати, виготовлені у формі дисків, завжди потребували спеціальних космодромів, оснащених стаціонарними опорами.

Не ми перші, не ми останні

На Хортиці були споруджені й інші посадочні місця для космічних кораблів. Лише в районі висоти Брогарня таких було знайдено три. В одному з цих комплексів мегаліти зображують змію, що обвиває коло. Така форма споруди, на думку Анатолія Іванова, теж підтверджує належність древніх майстрів до зоряної системи Сиріус, оскільки за допомогою цього символізму прибульці передали інформацію про істинну причину свого великого переселення. «Переселенці із зоряної системи Сиріус змушені були покинути свою планету, бо та рухалася по орбіті навколо зірки, яка повинна була зруйнувати свою тверду кору і спалахнути, — запевняє вчений. — Вони добре уявляли свою перспективу, тому змушені були полетіти до Сонячної системи. Тобто диск у центрі знайденого артефакту символізує нейтронну зірку, яка є в центрі кожної зірки Всесвіту. А змія, що його обвиває, точно передає процес руйнування твердої кори зірки».

Аналогічна кам’яна статуя була знайдена і під час розкопок древньогрецького міста Гієраполіса в Туреччині. «Там змія робить три витки навколо центрального диска, — каже Анатолій Іванов. — Приблизно стільки ж обертів здійснює газопилова хмара навколо нейтронної зірки після руйнування твердої кори і спалаху зірки з масою нашого Сонця і менше. При великій масі космічного об’єкта кількість цих обертів може збільшуватися до чотирьох або чотирьох з половиною».

Усі ці механізми вчений описав у своїй теорії циклічності життєдіяльності зірок та планет і стверджує: Всесвіт розвивається за своїми законами, тому історія, що трапилася у зоряній системі Сиріуса з абсолютною точністю повториться і в нашій Сонячній системі. Все має свій початок і закономірний кінець. Тобто на певному етапі розвитку кожна зірка Всесвіту формує свою планетну систему. І на одній або кількох планетах «земної групи» (теж на певному етапі) виникають біологічні умови для появи розумного життя. Якийсь проміжок часу цей живий світ еволюціонує за чіткими законами розвитку, а далі стається те, що вже трапилося із Сиріусом. Тобто в результаті викидів гарячої матерії із надр зірки, життя гине, щоб знову виникнути на наступному циклі її життєдіяльності, який триває 10-15 мільярдів років.

Ця участь, за словами пана Іванова, не може минути і Землю, тому нам уже зараз треба готуватися до переселення, як це свого часу зробили представники інших цивілізацій. «Перед людством неминуче стоїть проблема, пов’язана з необхідністю покинути Сонячну систему через поступове збільшення викидів гарячої матерії із надр протонової оболонки Сонця, — каже він. — Теперішнє стрімке наростання процесів глобального потепління пов’язане тільки зі збільшеною сонячною активністю. Наукова спільнота скоює злочин, замовчуючи цей факт. Замість того, щоб повністю переключитися на реалізацію проектів міжзоряних космічних польотів, ресурси витрачають на вивчення впливу парникових газів та підготовку нездійсненних проектів освоєння Місяця та Марса. До речі, останні теж будуть поглинуті гарячою матерією майже одночасно з Землею».

Куди б його полетіти?

При будівництві своїх літальних апаратів переселенці користувалися ядерними технологіями, які невідомі землянам на даному етапі розвитку. Це ще одне поле діяльності для сучасних фізиків. Поспішати є сенс і тому, що через сотні років буде все складніше монтувати на земних орбітах космічні кораблі із модулів. За словами Анатолія Іванова, потужні викиди матерії із надр протонової оболонки Сонця спричинятимуть численні аварії на космічних суднах, бо ця маса міститиме не лише нуклони та елементарні часточки, а й ядра середніх елементів.

Вибір нової планети — теж непросте питання. «Ця зоряна система повинна бути на відстані не далі, ніж 10 світлових років від нашої, — каже вчений. — У зворотному випадку переліт неможливий, тому що він триватиме понад 30 років. Релятивістські ж ефекти не дозволяють розвинути швидкість понад 100 тисяч кілометрів на секунду. Таких кораблів повинно бути не один і не два, а десятки тисяч, щоб встигнути перевезти у безпечне місце якомога більшу кількість людей».

Зоряних систем, де можливе життя, у Всесвіті чимало, але, хоч як це дивно, найреальнішим космічним об’єктом для переселення, за парадоксальним збігом обставин, може бути тільки одна або кілька планет усе тієї ж системи Сиріус. Йдеться не про Сиріус В, звідки прибули до нас переселенці (там життя буде неможливим ще не одну тисячу років), а Сиріус А, біля якого по своїх орбітах рухається близько десятка планет. На деяких із них, за словами Анатолія Іванова, вже зародилося життя й розвивається еволюційним шляхом. Ось саме там землянам і варто шукати свій новий дім. «Якщо планети цієї групи виявляться надто масивними, — припускає вчений, — то розумне життя розвиватиметься на їхніх супутниках, що мають маси, тотожні масі Землі».

До речі, не для всіх землян Сиріус буде новою домівкою. Скажімо, представники африканського народу догони й досі вважають себе далекими нащадками космічних переселенців. Своє головне національне свято — свято Сиріуса, вони відзначають раз на 60 років, бо саме з такою періодичністю цей космічний об’єкт рухався своєю орбітою до спалаху. Будучи не надто розвиненим, за нинішніми цивілізаційними мірками, племенем, догони демонструють досить несподівані знання світобудови. «Вони від покоління до покоління передають інформацію про процес «обрізання» при русі зірок цієї зоряної системи, — повідомив Анатолій Іванов. — Тобто кажуть, що менша зірка женеться за більшою і не може її догнати. І як тільки менша приходить на те місце, де була велика, та опиняється зовсім в іншому місці. Можна сказати і так: коли Сиріус В приходить у точку, де був Сиріус А, останній опиняється на протилежному боці своєї орбіти. Далекі предки догонів справді прилетіли з цієї зоряної системи. Майже вся їхня інформація повністю підтверджується теорією циклічності життєдіяльності зірок і галактик, а також результатами космічних досліджень».