Євгеній Поздняков: «Ми добровольці, тому звички скаржитися не маємо»
Тривожний дзвінок пролунав днями від знайомого бійця, який зараз служить в окремому саперно-інженерному батальйоні під Краматорськом. >>
Миротворення жінок
27.08.2015
Дві голови Спілки жінок України: чинна Леокадія Герасименко та почесна Марія Орлик (праворуч) серед своїх посестер.
Нещодавно громадська організація Спілка жінок України (СЖУ) збирала своїх сестер з усіх областей України з однією надією — вирішити, як повернути в Україну мир. Відкриваючи зібрання, голова СЖУ Леокадія Герасименко з гіркотою констатувала, що з початку війни не було дня, аби в Україні якась жінка не побивалася б за загиблим. Переселенцями стали більш як 1,45 млн. людей, а їхні проблеми досі лишаються нерозв’язаними, шпиталі переповнені пораненими, сім’ї роз’єднані, та кінця і краю цьому не видно.
За підтримки уряду Великої Британії і канадської спеціалізованої групи Спілка жінок України розробила програму заходів миротворення, яка вже діє і закінчиться у березні наступного року. Тепер жіноцтво зможе збиратися не лише в столиці, а й в обласних центрах. Активістки Спілки у перший день провели семінари, даючи можливість виступити всім. Жінки не дотримувалися регламенту, бо дуже боліло те, що відбувається у країні, лейтмотивом кожного виступу звучало, що жіноча сутність прагне миру, намагається припинити насильство, смерть і те горе, що тягнеться не за ними.
Відрадно, що у СЖУ з’явилися молоді обличчя, які поєднали свою сильну енергію з досвідом літніх активісток. Наприклад, волонтерський рух очолила Єлизавета Масляк. Завдяки їй та зусиллям її ровесниць сьогодні можна отримати юридичну підтримку бійцям АТО, їхнім сім’ям, дізнатися, кому з поранених потрібна допомога. Дівчата-сподвижниці створили сайт www.atoheroes.org, на ньому чітко видно, куди витрачено гроші благодійників, яку конкретну допомогу слід надати.
На форумі були присутні близько 300 осіб, половина з них брали слово. На підставі виступів пропонувалися конкретні дії.
Що може зробити жінка, коли чоловік воює?
— Сьогодні обов’язок жінки — чекати чоловіка зі сходу, народжувати дітей, бути суспільно активною. Для української жінки зараз час —визначний. Чим більше жінок гуртуватиметься докупи, тим скоріше ми повернемо мир. Як казав Сократ, «ми не можемо втрачати час, можливості, слово» (Оксана Юринець, народний депутат України).
— Роль української жінки в історії — унікальна. Наша Надія Савченко показує, яким є сучасний герой. Нинi волонтерський рух, який складається в основному з жінок, надав допомогу захисникам, що дорівнює бюджету Української держави (Михайло Радуцький, заступник голови КМДА).
— Нашу жінку поважають у всьому світі. Я як дружина прикордонника знаю це. Раніше наші чоловіки першими зустрічали гостей, а тепер стали першими проти ворога. За час АТО загинуло 64 прикордонники. Профспілка, яку я очолюю, опікується вдовами та сиротами, таку турботу повинні відчувати всі в країні, хто лишився без годувальників (Антоніна Птиця, дружина прикордонника).
Тільки ми вирішуватимемо, як нам жити
— Ми тільки зараз почали по-справжньому здобувати нашу Незалежність. Проект «КримSOS» опікується внутрішніми проблемами переселенців зі сходу. Людям дуже важко починати життя заново. І саме жінки виконують миротворчу місію. Важливо, що ця програма працюватиме у 15 регіонах України, є сподівання, що до березня наступного року скалічених доль стане менше (Таміла Ташева, координатор проекту «КримSOS»).
— Луганчанки як ніхто мріють про мир. Ми тут, щоб говорити про інвестиції. Дуже важливо дати роботу людям у Станиці Луганській. Справжні чоловіки сьогодні воюють, інші, яких і чоловіками важко назвати, тікають — хто від окупації, хто від мобілізації. А жінки залишаються тилом. Волонтери відправляють «Новою поштою» продукти і речі у контрольовані пункти, а ми вже веземо їх на передову... Наші молодь і діти — за єдину Україну, вони співають гімн і вітаються «Слава Україні!», вони — активні учасники фестивалю «Це — Україна!». І це нам із ними вирішувати, що буде на нашій землі (Ольга Лішак, заступник голови військово-цивільної адміністрації Луганщини).
— Дніпропетровськ цілодобово приймає і мертвих, і живих. Наші жінки з почестями ховають невідомих солдатів, а хірурги без упину оперують поранених. Закликаю на місцевих виборах голосувати за тих, хто прагне миру! (Валентина Тальян, голова Дніпропетровської СЖУ).
«Настане час — і у вас почнуть опускатися руки, але ви повинні підняти їх!»
— Все, що розповідають про «вату», про проросійські настрої на Донеччині, — брехня. Нехай припинять уже ділити нас на схід і захід. Тільки жінки зможуть побачити себе та інших відсторонено і помиритися. Грузинки-колеги, підписуючи меморандум, говорили нам: «Настане час — і у вас почнуть опускатися руки, але ви повинні підняти їх!» (Лілія Кислицина, директор краматорського клубу «Пані»)
— Ми легковажно ставилися до незалежності від Росії, а з нами велася інформаційна й економічна війна до фізичного знищення. Ми чуємо від молоді, що вона готова до кінця захищати свою країну, тому маємо знайти нові месиджі. Сьогодні у Кіровоградській області 11 тисяч переселенців. Моя місія полягає у допомозі інтегруватися цим людям і відчути, що українці — не меншовартісні. Коли діти, які переїхали з окупованої частини, вивчають українську історію, то дивуються, чому раніше їм про це не розповідали. І наперекір усім байкам дуже легко стають україномовними (Віта Атаманчук, заступник голови Кіровоградської держадміністрації).
