Мольфар Іван Сірко

З одного боку, це популярна лекція про родовід загадкових заклинателів, що походять від «волхвів, шаманів», тобто з’явилися «задовго до козаків-характерників», а ті, останні, стали їхніми нащадками (згадано найвідоміших послідовників мольфарських традицій — Козак Мамай, Іван Сірко, Олекса Довбуш).

З іншого боку, це збірка примовок, молитов та заклинань, що донині використовуються у різноманітних практиках і ритуалах. Утім, про останні автор, сучасний мольфар, пише вельми обережно, оскільки навіть для професіонала вони не є безпечними (деякі ритуали, говорить він, дуже нагадують ті, що існують у вуду). Мольфар стає до роботи там, де вигулькує невідворотне Зло. Подаючи кілька цілком апокаліптичних замальовок таких житейських ситуацій, він попереджає про небезпеку самолікування: «Дорогі мої! Не дай Боже вам зіткнутися з таким злом. Бережіть себе! У разі чого не бійтеся і не лінуйтеся звернутися по допомогу до знаючих людей». І застерігає супроти агресивної невіри у можливості мольфара: «Раджу кожному добре подумати перед тим, як незаслужено образити екстрасенса». Майже точнісінько так, як в останньому романі Пауло Коельйо «Адюльтер» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2014), де персонаж, латиноамериканський чаклун, кладе на пацієнтку осторогу-оберіг: «В ім’я сил, які керують моєю працею, спираючись на могутність, яку вони мені надали, я прошу духів, які мене захищають, аби вони зруйнували ваше життя й життя ваших близьких, якщо ви викажете мене поліції або повідомите про мене службу імміграції».

Бразильський письменник пригадався невипадково, оскільки енергетичний заряд українського автора — так само упевнено-ейфорійний: «Мрійте! Бажайте! Краще зробити щось і шкодувати, аніж шкодувати, що ви цього не зробили».

І нарешті, «Книга порад...» — парад афористичних дефініцій, що добре накладаються не лише на особисті, а й на суспільні проблеми, як-от: «Зурочення — це не що інше, як кинута у вас погана думка, підкріплена сильними негативними емоціями».