Ваше справжнє iм’я?

Прийнятий минулого тижня пакет законів про «декомунізацію» нашого історичного спадку, зокрема, Закон про заборону комуністичної символіки, порушив питання про повернення історичних назв містам, які свого часу були перейменовані на честь «видатних діячів комуністичної партії». Йдеться передусім про Артемівськ та Кіровськ у Луганській області, Артемівськ, Артемове, Дзержинськ, Красноармійськ на Донеччині, Дніпропетровськ, Орджонікідзе та Дніпродзержинськ на Дніпропетровщині, Кузнецовськ на Рівненщині, Кіровоград тощо. Всього ж у списку на першочергове перейменування опинилося 25 населених пунктів України. До речі, опитування, запущене сайтом 112, переконливо довело, що це питання давно назріло — у перший день голосування за необхідність «якнайшвидше позбутися радянської спадщини» висловилися більше 8,5 тисячi респондентів (54,6%), негативно поставилися до цього 5,1 тисячi учасників голосування (32,9%), а 1,9 тисячi (12,6%) вважають, що це питання не настільки актуальне нині.

Це не перша спроба повернути українським містам їхні історичні назви. Як згадує керівник Костянтинівської міської організації Національної спілки краєзнавців України Володимир Березін, ще з середини 80-х вони розпочали роботу над поверненням Артемівську споконвічної назви Бахмут. І в 1991 році їм навіть вдалося винести це питання на референдум. Однак місцеві комуністи спочатку замість питання: «Чи згодні ви на повернення Артемівську історичної назви Бахмут?» внесли в бюлетень формулювання: «Чи згодні ви на перейменування Артемівська на Бахмут?», а потім усіляко дискредитували цю назву як мусульманську (хоча насправді це назва річки, що протікає поряд), тож «за» тоді проголосувало лише 25% жителів міста.

В інших містах спроба відродження історичної справедливості іноді оберталася курйозами. Так, на початку 2000-х, коли в Цюрупинську на Херсонщині місцеве козацтво виступила з ініціативою повернути місту назву Олешки (саме тут колись була знаменита Олешківська Січ), проти гаряче виступили місцеві комуністи. Один із представників «старої гвардії» тоді вразив усіх беззаперечним аргументом: «Я не знаю, кто такой этот ваш Алёшка, а вот товарища Цюрупу знают все!». Втім, попри історичне невігластво опонентів, ця ідея тоді теж не знайшла підтримки більшості. Зате зараз Цюрупинськ — серед головних претендентів на «декомунізацію». А після зміни назв міст усіх чекає хвиля «очищення» вулиць, багато з яких досі носять на собі радянське тавро.

Хвиля перейменувань може торкнутися і міст, які не мають прямого стосунку до комуністичної ідеології, однак, втратили свої історичні назви саме в радянський час. Передусім це стосується Івано-Франківська, який дехто досі за звичкою називає Станіславів, та Хмельницького, який втратив свою назву Проскурів (а ще раніше — Плоскирів) iз нагоди 300-ліття Переяславської ради та «історичного возз’єднання України з Росією». Утiм це питання на порядку денному буде далеко не на першому місці.

А ТИМ ЧАСОМ...

У Харкові напередодні Великодня активісти у балаклавах повалили пам’ятники наркому важкої промисловості СРСР Серго Орджонікідзе, голові ВЦВК Якову Свердлову і учаснику громадянської війни Миколі Руднєву. Накинувши на кам’яні постаті трос, вони прикріпляли його до мікроавтобуса й рушали з місця. Увесь процес був знятий на відео, що вранці з’явилося у соціальних мережах. Свої дії борці з радянськими пам’ятниками пояснили виконанням Закону про заборону комуністичної символіки, прийнятого напередодні Верховною Радою.

Харків’яни сприйняли цю новину неоднозначно. Одні рішуче засудили дії радикалів, назвавши їх вандалами, інші палко підтримали. Але переважна більшість містян є прихильниками ідеї створення скверу Радянської України, куди будуть знесені всі пам’ятні знаки комуністичної доби. Цей проект обговорюють у місті вже не один рік, але чомусь його й досі не було реалізовано.

Водночас працівники Харківського тракторного заводу у спеціальній заяві різко засудили повалення постаменту Серго Орджонікідзе, що не одне десятиліття простояв біля головного управління підприємства. На їх думку, автори «цього варварства» завдали образи не лише 3-тисячному колективу ХТЗ, а й 25 тисячам ветеранів-заводчан, які подібно до Орджонікідзе брали участь у створенні важкої промисловості України.

Досить емоційно відреагував на знесення пам’ятників і мер Геннадій Кернес. «Давайте розберемося спочатку з правоохоронцями, — сказав він. — Нехай вони нам дадуть відповідь, як це виходить. Усе-таки це пам’ятники. А далі будемо приймати рішення про долю монументів». Тим часом у міліції кваліфікували подію як хуліганство.