Вечір 22 листопада 2013 року, п’ятниця. Я вдягаю дуже теплий светр і куртку, взуваю гумові чоботи (бо надворі дощ, холодний і неприємний дощ кінця осені), вплітаю у косу синьо-жовту стрічку. Беру термочашку і парасольку. А ще — два плакати. Точніше, надруковані на принтері гасла типу «Україна — це Європа, а не «Таежный тупик».

У п’ятницю майдан Незалежності у Києві знову наповнився людьми. Було багато знайомих і натхненних облич, знову вкутували людські плечі українські прапори, знову багатоголосо звучало «Слава Україні — героям слава!».

94 дні боротьби, які повністю змінили країну: від бруківки у столиці й до обрання нового Президента держави, журналісти і редактори телеканала «1+1» вирішили викласти у книжці, яка отримала назву «94 дні.

«У 1930 році у повстаннях проти радянської влади брали участь близько мільйона українців. На їх придушення кинули армію, навіть артилерію. Врешті, Сталін завдав остаточного удару: геноцид, свідоме вбивство мільйонів людей голодом. Навесні 1933 року, коли голод досяг свого піку, про якісь повстання вже не йшлося.

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—33 років заздалегідь публічно звернувся до телеканалів та радіостанцій відмовитись від розважального контенту в День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій 22 листопада, а натомість присвятити ефіри висвітленню пам’ятних заходів та розміщенню тематичних фільмів та програм.