«Я їду на Майдан»

25.11.2014
«Я їду на Майдан»

Про п’янку любов до життя і кохання до жінки Богдан Сольчаник тепер розкаже тільки у віршах.

На майдані Незалежності під Жовтневим палацом снайперська куля обірвала життя 29-річного історика, громадського діяча, поета Богдана Сольчаника з Львівщини. Мало хто знав, що хлопець писав вірші. Богданова наречена Марія Погорілко з його друзями знайшла записи героя Небесної сотні й видали збірку його віршів під назвою «Кухні мого покоління».

За життя викладач Українського католицького університету Богдан Сольчаник свої поезії нікому не показував. Як розповідають друзі, він суворо боронив власну самість, приватний простір. Від своїх університетських однокурсників відрізнявся громадською активністю. Мав веселу вдачу, був чуттєвим, провокативно відвертим, прямим і пристрасним у висловлюваннях, романтиком революції. Володів гарною пам’яттю, знав чи не всього Шевченкового Кобзаря напам’ять. У період Помаранчевої революції 2004 року організовував студентські страйки в Києві, через соціальну мережу «Фейсбук» свого часу зібрав людей на пікет під Львівським облуправлінням міліції з вимогою покарати врадіївських ґвалтівників у погонах. Цей шлях патріота, інтелектуала, спортсмена, красивого й добродушного хлопця тривав би й надалі, але нитку життя обрізали темні сили, режим кривавого диктатора Віктора Януковича, 20 лютого 2014 року.

Напередодні цього трагічного фіналу, 19 лютого, Сольчаник зустрічався зі своїм другом і побратимом Олександром Неберикутом. Ось як той описує цю зустріч у передмові до видання: «По обіді 19 лютого ми зустрілися в приміщенні громадської організації, в центрі Львова. Всі мали гнітючий настрій, візуальним вираженням якого був охоплений полум’ям і густим димом почорнілий Будинок профспілок у Києві. На якийсь час забулися в інтернеті, нервово спостерігаючи за стрімами з Майдану і метушливо споживаючи тривожні повідомлення в соцмережах про підготовку нового штурму... Богдан відсунувся від комп’ютера і ніби між іншим, дивлячись поперед себе, сказав: «Я їду на Майдан». Знову тиша, всі вдали, що не почули. Далі: «Ти ж розумієш, що тебе можуть вбити?» — «Не перебільшуйте, ймовірність дуже мала», — з ледь помітною посмішкою відповів Богдан. І навздогін, з питальною інтонацією додав: «Зрештою, це не найгірша смерть?». Усі сприйняли це за сміливий жарт... Близько одинадцятої години ранку 20 лютого на мобільний прийшло смс і одночасно пролунав дзвінок з однією фразою: «Богдана Сольчаника вбили...».

Сольчаникова збірка складається з віршів, написаних у проміжку із 2002-го по 2013 роки. Упорядники поділили її на три розділи, у яких представили особисту, суспільну та інтимну лірику автора. Часточку Богдана творці видання змогли показати в креативному оформленні. Навпроти кожного набраного на комп’ютері рядка присутній його рукописний варіант, де відображено чудернацький розкуйовджений почерк — це, напевне, ще один спосіб приховати свої інтимні думки й переживання від світу.

Без сумніву, «Кухні мого покоління» — про буяння молодості в усіх її виявах, п’янку любов до життя. Cпроба в рядках розповісти і про світогляд, і про кохання до жінки. Як кількісно, так і якісно любовно-інтимних рядків більше, вони в нього наївно романтичні, пафосні, сказані з молодецьким запалом.

Основна емоція, яка прошиває чи не кожну поезію, тему збірки, — це максимальна щирість. Гранична відвертість із собою та криштальний погляд на речі тут перемагають риму. Майже дитячими очима автор дивиться на честь, совість, мораль. Вони у нього ще незамилені матеріалізмом, спокусами цього світу, прагматизмом:

Будь твердим, щоб світ не роздавив тебе,

Не дай зачерствіти серцю, бо тоді помре у тобі людина.

Прокидайся на світанку, гаси багаття і збирайся в дорогу.

Сонце вже встало — ти не будеш один.

Серед тих, хто одного разу вирішив йти,

Ти місток — бо за тобою йтимуть ті, які ще сплять

на грудях жінки.

Йди і вір, що хоча б одному з мільйона трапиться

(допоможе) твій слід,

Коли його покличе небокрай».

У цьому програмовому вірші Богдан Сольчаник накреслив моральні імперативи, висловлені новим типом українця. Його громадянський чин, віру у власні сили та світле майбуття. Це нова європейська людина, яка має громадянську свідомість, інтелектуально розвинена, активна, життєствердна. Вона закорінена у власну землю, усе національне, традиційно українське. Ці погляди максимально віддзеркалюють сучасну філософію мислячої людини, яка прагне позбутися усього радянського, зашореного, бюрократичного й совкового. Цей молодий чоловік не хоче повертатися в морок радянщини, і за це цілком адекватне бажання — бути в Європі, а не в Росії — платить власним життям, показуючи тим самим шлях усім іншим до небокраю.