Нитка до нитки

22.10.2014
Нитка до нитки

В Азербайджані килим на стіні вважають оберегом, який забезпечує добробут.

Днями у столичному Музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків iз нагоди 23-ї річниці незалежності Азербайджанської Республіки презентували виставку раритетних килимів XVIII — початку XX століття. Слід відзначити, що в Азербайджані килимарство є головною і корінною художньою формою, в якій втілюється і дух, і світогляд, і інтелект, і смак народу. Килим для азербайджанців був не просто предметом естетично-практичного облаштування приміщень, а передусім оберегом, який забезпечував добробут своїм складним і нерідко химерним переплетенням-поєднанням зображуваних елементів.

У музеї Ханенків до колекцiї увійшли 11 килимів головних північних шкіл азербайджанського ткацтва. «Перлиною» експозиції є повністю натуральний безворсовий килим «Шедде» початку XVIII століття, який входить до світових шедеврів азербайджанського мистецтва. Однак, як поділилися музейники, сьогодні цей раритет у них у досить проблемному стані і тому на нинішній експозиції лежить — нитки можуть просто не витримати підвісу на стінах.

Як розповіли «УМ» організатори виставки, сюжет «Шедде» не має аналогій. «Це дуже тонка робота і за технікою виконання (такий килим міг ткатися цілий рік цілою когортою майстринь ткацької групи. — Ред.), і за смисловим наповненням, — розповідає Ганна Рудик, заступниця гендиректора, кураторка колекції мистецтва ісламу. — Тут дуже гармонійно поєднуються процесії верблюжих караванів на Великому Шовковому Шляху (символ добробуту, розквіту), які чергуються з кортежами вже шахського соколиного полювання (а це вже тема статусу).

Традиційно килимарством займалися всі тамтешні жінки (польовими роботами і господарством — чоловіки. — Ред.) і верстат мав бути у кожній хаті. Більше того, вже зі свідомого віку привчали до цього і дівчаток, які до заміжжя мали самі «напрацювати» собі придане. До речі, найпершим ритуальним запитанням, коли приходили свати, було те, чи добре дівчина тче килими?

Ганна Рудик розповіла, що музей давно не має коштів на закупівлю килимів, як це було в радянський час. Утім зауважила, що зараз, на щастя, і водночас, на жаль (випадок пов’язаний із війною), вигулькнув один цікавий іранський килим XIX ст. Власник килима — біженець iз Донецька, який через скруту хоче продати раритет. «Поки я бачила килим лише на фото, — додала вона. — Власник погодився виставити його в нашому музеї на певний час в «Іранський зал», де в нас зараз виставлена мініатюра, пов’язана з цим килимом. Якщо це таки станеться, то в мене є надія, що, взявши його до рук і подивившись на кольори, барвники тощо, почнемо шукати кошти, залучати спонсорів».

Виставка «Килими Азербайджану XVIII — початку XX століття» триватиме до 16 листопада.

ВАРТО ЗНАТИ

Українські килими не пасуть задніх

В Україні традиційною, найбільш важливою і поширеною галуззю народного ткацтва теж було килимарство. При цьому перша згадка про килими як уже усталений елемент народного побуту походить ще з 998 року. Також літописні джерела свідчать, що особливий розквіт килимарства в Київській Русі був у XV—XVII ст. і особливо у XVIII ст., коли килими широко використовували як при дворах князів та шляхти, так і в найвіддаленіших селах і хуторах. Найпоширенішою сировиною для виготовлення були вовна, льон та коноплі.