У Мінську — з ворогом

Задля України європейці долають неприйняття «Бацька»

Офіційні джерела описують мету зустрічі так: вона пройде, повідомляє прес-служба Порошенка, задля «обговорення питань, пов’язаних із виконанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, енергетичної безпеки і стабілізації ситуації на Донбасі». Слова «ситуація на Донбасі» особливо ріжуть око.

У контексті Мінська цікавим є рівень представництва — на прохання Порошенка президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу направив до Білорусі трьох своїх «підлеглих». Йдеться про представника ЄС з питань безпеки і зовнішньої політики Кетрін Ештон, віце-президента Єврокомісії — комісара з питань енергетики Гюнтера Оттінгера і комісара з питань торгівлі Карла де Гухта. І це при тому, що політичні контакти з Білоруссю Євросоюз обмежив, ця країна має не найкраще реноме в державах з традиційною демократією.

Але посланці вже пакують валізи — великий саміт у Мінську призначено на 26 серпня. Перед тим, 23-го, в Києві побуває канцлер ФРН Ангела Меркель, а після Білорусі — 30 серпня — Порошенко вирушить iз візитом до Брюсселя, куди його запросив очільник Європейської Ради Герман Ван Ромпей. Зі свого боку до перемовин iз Порошенком готується і сторона, що представляє «євразійську трійку»: і Володимир Путін, і Нурсултан Назарбаєв, і Олександр Лукашенко підтвердили готовність до зустрічі з главою України.

Пошуки миру чи окозамилювання?

Проте Москва чи то клеїть дурня, чи то відверто знущається: прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що предметом перемовин стане «катастрофічна гуманітарна ситуація на сході України». Цинізм Пєскова офіційний Київ не коментував, натомість заступник глави АП зазначив на своєму ФБ, що намічається «дорожня карта, яка може вивести на завершення війни і перехід до миру». У подробиці Чалий не вдавався, додавши лише сподівання на те, що «ніхто і ніщо не зруйнує цю надію».

Отож виходить, що не питання підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС (яка, до речі, досі не ратифікована українським парламентом) стане наріжним каменем зустрічі, а таки тема воєнного конфлікту. І тут головне те, що має сказати з даного приводу Кремль. Чи вдасться він до залякувань, шантажу, ультиматумів, чи намагатиметься виграти час — про це ми дізнаємося вже за кілька днів. Успіхи нашої армії на сході, що будуть досягнутi упродовж найближчих п’яти днів, також внесуть свої корективи.

Можливо, європейське представництво у Мінську потрібно Путіну для підважування власних позицій. Він, мовляв, не сторона, що розв’язала війну, він — сторона цілком мирних, торгово-економічних перемовин, ось і панове Ештон, Оттінгер та де Гухт це зможуть засвідчити. «Легітимізація» лідера, котрому не потискають руки, — як варіант — може бути саме тим, чого прагне наразі Путін. Те саме, до речі, стосується і його колеги Лукашенка: відторгнутий цивілізованим світом «бацька» прагне лаврів миротворця і виходу з міжнародної ізоляції. Недарма ідея зустрічі в Мінську належить саме президенту Білорусі.

Про користь «маленьких кроків»

Експерти також говорять про те, що Москва може наполягати на поверненні до квітневих домовленостей у Женеві, тобто знову й знову акцентувати на проведенні конституційної реформи, яка призвела б до федералізації України, педалювати так званий «загальнонаціональний діалог за участю всіх регіонів та всіх політичних сил України» (читай: і за участю лідерів сепаратистів, усіх цих маріонеткових глав «ДНР» та «ЛНР» також) абощо.

Подібний варіант прокоментував народний депутат України Володимир Ар’єв. Він вважає, що вимоги федералізації, які раніше звучали з боку Росії, не будуть прийняті українськими владою та суспільством. Неможлива й інтеграція сепаратистів в українську політику, каже Ар’єв. Та й iз квітня збігло вже чимало води, й незважаючи на те, що у війні з Росією Україна зазнає неабияких втрат, її позиції на міжнародній арені значно змiцнилися.

Окремий сюжет пов’язаний із тим, чи обговорюватимуть у Мінську проблему Криму. Жодної інформації про це наразі немає. Симпатики України з прикрістю констатують, що до Білорусі не прибуде ніхто з адміністрації Білого Дому, тоді як посланці Обами вiдіграли б позитивну роль у переговорах і збили б баланс на користь Києва, вважають міжнародні оглядачі.

І зовсім насамкінець: так чи інакше, але зустріччю в Мінську російська сторона визнає у Петрові Порошенку законно обраного Президента України. Це «маленький крок до миру», — вважають на Заході. Це маленький крок до визнання кремлівським вождем своєї безпрецедентної тупості. Занадто маленький крок, на жаль...