Мистецтво як барвиста трагедія

Прогулюючись по центру Києва, важко себе стримати, щоб не зазирнути у галерею «Мистець», де вчора презентували персональну виставку «Скромні досліди живописання» київського художника Євгена Ройтмана. Його яскраві барвисті кольори притягують, наче магнітом.

Євген Ройтман — нетиповий художник. Хоча б тому, що в нього немає грайливості, гри на публіку і бажання якомога більшій кількості людей донести про свій талант. Він не займається саморекламою. Живе, практично не виходячи зі своєї майстерні, спілкується з вузьким колом друзів та знайомих, уникає будь-яких світських заходів. І якби не виставка «Скромні досліди живописання», не те що в Україні, а й у Києві мало б хто знав про його існування. І хоча в 67-річного Євгена Ройтмана це не дебют, проте виставляється він уперше у такому масштабі. На його рахунку не так багато імпрез: участь у мультидисциплінарному міжнародному фестивалі сучасного мистецтва «Гогольфест» (2010), виставці «Єврейський квартал» у «Мистецькому арсеналі» (2011), виставці в Умані (2012).

Сам художник свій стиль роботи жартома називає «стилем  Гарсія Лорки». А  мистецтвознавці визнають, що Ройтман створив новий напрям — «філософський наїв». Пан Євген не закінчував академії мистецтв. Працював електромонтажником в «Академбуді», електромеханіком ліфтів у готелі «Мир», брав участь в археологічній експедиції в селі Добраничівка в Яготинському районі на Київщині, де відкрив стоянку епохи мезоліту. З 1976 року приєднався до будівництва Стіни пам’яті на Байковій горі під керівництвом художників-монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Це мало бути художнє оформлення крематорію на Байковому кладовищі. Меморіально-обрядовий комплекс «Парк пам’яті» був задуманий як єдиний ансамбль архітектури, скульптури та живопису. Тринадцять років тривали роботи над втіленням у життя Стіни пам’яті — горельєфа завдовжки 213 м, заввишки від 4 до 14 м. Та у 1982 році влада наказала забетонувати незакінчену Стіну пам’яті, мотивуючи це тим, що монументально-декоративне панно за художньою виразністю неприйнятне, а за ідейно-тематичною спрямованiстю чуже принципам соціалістичного реалізму.

Саме завдяки роботі з Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком Євген Ройтман почав малювати. А техніці він навчився у батька-художника Михайла Ройтмана. Можливо, через нелегкі перипетії життя пан Євген вважає, що мистецтво — це трагедія, а її можна зображати тільки яскравими барвистими фарбами. У своїх роботах Ройтман трактує історії про пророків, сенс життя, народження і смерть, погляд у майбутнє, любов і розлуку, місто як дракона, оголену жінку, яка може бути оголеною тільки у присутності чоловіків. Художник обіцяє щодня приходити в галерею і всім без винятку відвідувачам пояснювати зміст своїх «барвистих трагедій», а на десерт неодмінно почитати власну поезію.

Виставка триватиме до 30 квітня.