Тут сортують батарейки. (автора.)
«Усе почалося в 2011 році, коли в Україні скасували ліцензування для діяльності з батарейками, — розповідає «УМ» Тарас Когут, директор інноваційного центру ДП «Аргентум». — Хоча переробкою батарейок ми цікавились давно, з 2005 року. Але вже після лібералізації закону почали проводити досліди в лабораторіях і створили відповідні умови на базі заводу. Тоді ж звернулись до громадськості, аби люди збирали батарейки і приносили їх нам. Першим відгукнувся спеціалізований магазин, який і встановив в себе скриньку для збору використаних батарейок. Лише з одного цього магазину ми отримували 50 кілограмів щомісяця. Тепер, коли мешканці добре знають про можливість переробки, батарейок у скриньці цього торгового закладу назбирується і по 300 кілограмів на місяць».
Більше року науковці з підприємства та хіміки з «Львівської політехніки» і ЛНУ імені Івана Франка вивчали склад батарейок та різноманітні способи їх переробки. Багато корисної інформації щодо переробки батарейок є у відкритих джерелах, але самого технологічного процесу в інтернеті не знайдеш. Тож довелося все робити, як–то кажуть, своїми руками. Хоча ще є над чим працювати, адже ініціаторам переробки так і не вдалося з’ясувати, як переробляти літієві батарейки.
«За рік на базі «Політехніки» ми перепробували чи не всі методи переробки, — каже Тарас Романович. — За цей час навчилися робити з батарейок багато цікавих речей, але, на жаль, більшість iз них виходять економічно не обґрунтованими. До прикладу, ми вміємо добути з використаної батарейки марганцівку медичної чистоти. Також навчились робити електролізноцинковий розчин і чистий цинк. Ще вміємо очищувати різні складові, які є в батарейках».
Переробляти батарейки для отримання цинку вигідніше, ніж видобувати його з руди. В батарейці є 15 відсотків цинку. Для порівняння: в руді вміст цинку лише 0,15 відсотка. Та й узагалі, за словами директора з інновацій, батарейка — ідеальний вторинний матеріал, адже в ній мінімум п’ять корисних складових. При цьому в Україні щодня викидають у смітник 12 тонн батарейок.
Дільниця з переробки батарейок розташована в одному з приміщень заводу. Частина зібраного матеріалу зберігається на іншому складі, а частина чекає своєї черги на сортуванні. На дільниці батарейки сортують: деякі лежать у ящиках на полицях, деякі, вже відсортовані, у пластмасових бутлях, ще купка — на столі. Їх саме і будуть сортувати. Усього разом тут близько п’яти тонн батарейок. На перший погляд, для пересічної людини п’ять тонн видаються розміром із вантажівку, але не слід забувати, що матеріал досить важкий, тому об’єм набагато менший. Отже, спочатку всі привезені батарейки зважують.
Повертаючись до сортувального столу, треба зазначити, що сортувати батарейки — робота копітка, адже перебрати їх треба вручну. Хоча, за словами Тараса Когута, кількох днів вистачає, аби розсортувати все, що привозять за місяць. У столі є шухлядки для різних видів батарейок, а на стіні «шпаргалка», де зазначено головні характеристики різних видів батарейок та їхні можливі зображення. Отже, весь матеріал сортується на акумулятори, літієві елементи живлення, сольові елементи живлення та лужні. Більшість, чотири п’ятих, — це лужні або сольові батарейки. Решту, нестандартні батарейки (батарейки від телефонів, ноутбуків), досліджують у лабораторії. Їх наразі не переробляють, оскільки їхньої кількості не вистачає для промислової переробки.
Після сортування готова партія використаних батарейок потрапляє у подрібнювач. Досить «хитра» машина зроблена на заводі руками тутешніх майстрів. Це було непросто, лише третій варіант подрібнювача виявився найефективнішим. Молодий чоловік запихає жменю батарейок у горловину і машина з шумом буквально за кілька секунд перетирає батарейки на «пластівці».
Працівник у масці, спецодязі та рукавицях акуратно виймає лопаткою подрібнену речовину та викладає в механічний сепаратор. Порошок, який утворюється в результаті, вже можна використовувати для виплавки металу. «Фактично це — вуглець iз включеннями цинку та хлорних сполук, — пояснює пан Когут. — Це вже є досить непоганою сировиною для металургії. Для розуміння масштабів: зі ста кілограмів використаних батарейок отримуємо 40 кілограмів цієї сировини».
Далі вуглець пропускають крізь магнітні сіялки. Для цього в дільниці обладнано вібростіл. Слід заначити, що все експериментальне обладнання було зроблене на заводі і за власний кошт. Після висівання матеріал потрапляє на магнітний сепаратор, який ділить суміш на залізо і цинк. Зі ста кілограмів батарейок виходить від 15 до 30 кілограмiв цинку і заліза. Цинк iз домішками вуглецю і марганцю можна використовувати в металургії як пом’якшувач чи зріджувач металу. А отримане залізо здають на металобрухт.
«У батарейці є вуглець, марганець, цинк, залізо — основні елементи, — розповідає експерт. — Супутні елементи — папір, картон, пластик, смола — ми вважаємо інертним сміттям. Його в батарейці близько трьох відсотків. У сучасних батарейках майже немає ртутних елементів. Таких батарейок знаходимо одиниці і наразі їх просто відкладаємо для збереження».
У світі батарейок окреме місце займають срібновмістні батарейки. Вони придумані для годинників, брелоків і різної медичної та війської апаратури. Їх використовують також багато, проте на ДП «Аргентум» вони не потрапляють. Переробка таких батарейок існує давно і в тіні.
За підрахунками Тараса Когута, якби в Україні почали переробляти батарейки в промислових масштабах, то для країни вистачило б 10—15 переробних дільниць. А це, у свою чергу, дало б роботу як мінімум двом сотням людей.
«Головне у переробці батарейок — не технічний процес на заводах, а налагодити логістику на законодавчому рівні, — пояснює Тарас Когут. — Треба вмотивувати роздрібного продавця і забезпечити систему забирання з магазинів використаних елементів живлення. На заводі ми розробили свою схему і впровадили її в життя. Розмовляли з об’єднаннями ОСББ, намагались донести інформацію до постачальників батарейок. Їх, до слова, в Україні лише п’ять. При цьому трьом iз них належить 80 відсотків усього українського ринку, а решті двом — 20%. Проте постачальники не хочуть брати на себе зайві клопоти, адже розуміють, що в Україні немає законодавчої бази, яка б регулювала переробку використаних батарейок».
Натомість у розвинених країнах саме постачальник у першу чергу зацікавлений у переробці батарейок. Переробка навіть закладена в ціну товару. Найцікавіше, що, скуповуючи батарейки за кордоном (адже в Україні їх не виробляють), постачальники вже платять за їхню утилізацію. От тільки всі гроші залишаються у виробника, а в нашій державі використаний матеріал просто викидають на смітник.
«Ми постійно моніторимо вміст сучасних батарейок, — каже Тарас Когут. — І можемо точно сказати, що вкрай отруйних елементів там немає. Із того, що потрапляє в ґрунт, шкідливим є лише цинк. Проте наслідків передбачити не може ніхто. Річ у тім, що активні елементи можуть вступати в реакцію з тим, що вже є на сміттєзвалищі. Температура у самому сміттєзвалищі може сягати понад 100 градусів (трапляється самозаймання). Які ж хімічні реакції там відбуваються, поки не досліджував ніхто».
Силами громадських організацій та небайдужих громадян протягом року вдалося зібрати для переробки понад 10 тонн використаних батарейок. «Усе це зібрано руками активістів та небайдужих людей, які, без жодної додаткової мотивації, розуміють потребу чистоти довкілля, — підсумовує пан Тарас. — Це вкотре доводить, що люди хочуть поводитися правильно і не засмічувати довкілля. Треба просто створити їм відповідні умови. Бачимо, що люди не шкодують свого часу і несуть використані батарейки до спеціальної скриньки. Так само і громадські активісти витрачають свій час, щоб спакувати та відправити матеріал на завод».
За словами пана Когута, в такий же спосіб можна вирішити багато проблем iз побутовим сміттям. Так, до прикладу, можна збирати на склади та переробляти ртутні лампочки, які, за твердженням експерта, набагато шкідливіші, аніж батарейки. Наразі їх просто викидають на смітник, адже збирати матеріал без отриманої на це ліцензії не можна. Це приклад того, як непродумані заборони та надмірне регулювання призводять до отруювання довкілля і людей.
«З досвіду отриманого у процесі реалізації проекту організації збору та переробки відпрацьованих батарейок можна зробити висновок, що рецептом успіху подібних проектів є висока активність громадськості, підприємницька ініціатива та відповідальність виробників і споживачів», — резюмує Тарас Когут.
На тривалі застереження екологів щодо небезпеки, яку несе мешканцям міста Ладижин та доброму десятку довколишніх населених пунктів стара система очистки й зношені фільтри Ладижинської ТЕС, і досі ніхто не зважав би, якби цього року ладижинців кілька разiв не засипало сажею. Окрім місцевого спиртового заводу, під підозру потрапила й теплоелектростанція... >>
Боярська лісова дослідна станція — єдине на сьогодні навчальне підприємство на пострадянських теренах, яке має FSC-сертифікат лісоуправління та внутрішнього ланцюга поставок, що засвідчує її статус. Нещодавно на базі її Дзвінківського навчально-науково-виробничого центру відкрито сучасну базу практичного навчання. >>
Від пожежі на нафтобазі біля Василькова на Київщині минуло не так багато часу, але ця страшна екологічна біда знову змусила нас пригадати уроки Чорнобиля 1986 року. >>
Коли торік у вересні на лісовій околиці села Уторопи Косівського району ведмедиця напала на 55–річного місцевого жителя, зламавши йому щелепу, вибивши око й відкусивши носа, дехто із запальних горян вибухнув гнівом на адресу Національного природного парку «Гуцульщина». >>
Цього жовтня надії мешканців Донбасу поласувати свіжою рибкою під час чергової путини на «домашньому» Азовському морі катастрофічно не виправдовуються. Рибні ряди базарів зустрічають порожнiми прилавками. Якщо й трапиться випадковий продавець, то запропонує хіба що дрібного — кістки та голова — бичка або молодь пеленгаса, яку не на пательню хочеться класти, а ридати над її довчасно загубленою долею. >>
Щороку в третю п’ятницю травня Центральна геофізична обсерваторія відзначає своє традиційне свято — День обсерваторії. Сьогодні особлива увага тут буде прикута до відділу спостережень за станом хімічного забруднення та відділу інформації про стан хімічного забруднення природного середовища, адже вони відзначають 40–річчя з дня створення. Саме фахівці цих двох відділів відстежують та аналізують стан нашого повітря, води, ґрунтів, опадів. Моніторити ситуацію допомагають 41 лабораторія та майже 600 спостережних постів, пунктів і станцій. Щоб дізнатися, чим ми сьогодні дихаємо, в яких річках краще не купатися та що маємо у своїх славетних чорноземах, які нас годують, «УМ» вирушила на проспект Науки, 39, корпус 2, де розташована Центральна геофізична обсерваторія. >>
