Фільм фаталь

Саме «Життя Адель» тунісько–французького режисера Абделатифа Кешиша задало тон цьогорічному Каннському кінофоруму. Обставини, у яких цей фільм опинився під час світової прем’єри у травні, зробили його як ніколи актуальним. На час фестивалю ведучі новин із телеекранів говорили переважно про тодішню гарячу тему — ухвалення закону щодо легалізації одностатевих шлюбів у Франції. Протести на підтримку та проти «неправильної» любові гриміли усією Францією. Не дивно, що Каннська гілка для фільму про любощі двох дівчат набула яскравого соціального характеру, а саму стрічку назвали мало не маніфестом гомосексуалізму. Водночас із шаленим піаром дуже інтимна історія, делікатна та особиста, опинилась під недоречним «вантажем» такого соціально–політичного аспекту. А дарма, адже «Життя Адель» — дуже камерна історія про стосунки, яку чомусь не хочеться називати провокаційним словом «лесбійська».

У центрі сюжету школярка старших класів Адель (у виконанні юної дебютантки у великому кіно Адель Екзаркопулос). Вона зачитується романами, полюбляє багато їсти, збирає волосся у недолугий пучок і не може розібратись у власних сексуальних захопленнях. Одного сонячного дня усі її несформовані бажання утілюються у тілесну форму. І хто би подумав, та для вихованої пуританами–батьками Адель такою пристрастю виявляється інша жінка. Синьоволосу Емму (Леа Сейду) дівчина зустріне просто неба. І якщо першого разу дівчата лише перекинуться поглядами (втім, цього вистачить для Адель, аби закохатись на все життя), то наступна зустріч переросте у дружбу, а згодом — у палке кохання.

Картина Кешиша навмисне знята практично повністю на великих планах. Камера Софіана Ель Фані досліджує кожну мікроемоцію молодої Адель, а споглядаючи ніжні стосунки двох дівчат, почуваєш себе третім зайвим. Скандальності фільмові додають напрочуд відверті сцени сексу, що здатні шокувати консервативного глядача. А тим часом постільні епізоди називають мало не найкращим зображенням любощів між дівчатами в історії кіно. Заява дещо перебільшена, адже сама авторка коміксу «Синій — найтепліший колір», що ліг в основу фільму, художниця–лесбійка Жулі Маро зізналась, що під час відвертих сцен не могла стримати сміху, мовляв, режисер зобразив секс таким, яким його собі уявляють гетеросексуальні чоловіки, а спільного зі справжньою дівчачою інтимністю там мало. Та головне — не факт достовірності, а те, з якою пристрастю віддались своїм героям Леа Сейду та Адель Екзаркопулос. На прес–конференції у Канні акторок запитали, як ті змогли досягти такого рівня довіри та ніжності, на що виконавиця ролі Емми, Леа Сейду, розплакалась.

Кешиш не боїться відлякати глядача оповідною структурою картини, адже нагадує вона, швидше, роман у кількох томах. Недарма стрічка має підзаголовок «Розділ 1 та 2». Минає кілька років та три години екранного часу, з невпевненої в собі школярки Адель перетворюється на молоду жінку — вчительку молодших класів. Однак головна героїня продовжує дивитись на світ дитячими круглими очима, спраглими до чистого кохання.

«Життя Адель» — це історія, де нетрадиційне кохання стає ключовою зачіпкою лише для того, аби показати, що стосунки такого типу мають право на глибоке художнє дослідження, нарівні з одвічними Ромео та Джульєттою. Буденний сюжет, у якому режисер фактично спекулює на темі ЛГБТ, виявляється універсальним для будь–якої пари. Кешиш бореться за гомосексуальне кохання задля того, аби водночас витягнути його з контексту стереотипів.

«Життя Адель» в українському прокаті з 7 листопада.