«Жнива» видавців, утіха для книгоманів

17.09.2013
«Жнива» видавців, утіха для книгоманів

Ірена Карпа стала зразковою мамою і продовжує писати. (УНІАН.)

З початком осені Львів кілька днів традиційно нагадував величезний читальний зал: у Палаці мистецтв та його просторому подвір’я — столи, стенди, намети, прилавки видавництв, і між цим усім сновигають натовпи людей, наче в метро. Як пожартував Сергій Жадан, концентрація письменників під час Форуму видавців на метр квадратний просто зашкалює. Молодь гучно ділиться враженнями від здибанок зі своїми кумирами і поспішає на нові події. А їх п’ять–шість–десять на одну й ту ж годину, тільки в різних куточках центральної частини міста...
До Львова на минулих вихідних з’їхалися, здається, всі книгомани України. Навіть найбільш незручні потяги, що зупинялися у Львові посеред ночі, прибували повними. На перон виходили чи не всі пасажири... Залізничні квитки, готелі, хостели — все це «розмели» задовго «до». «Ми з друзями приїхали з Рівного, — розповідає студентка Ганна. — Щороку на Форумі ми завжди у Львові. Приїжджаємо закупитися новинками і послухати улюблених письменників. Люблю сучукрліт, твори сучасних українських письменників. Підбираю і професійну літературу — вчуся на програміста. На жаль, придбати всі книжки, які б хотілося, не можу собі дозволити, підручники з ІТ–технологій просто «золоті», тому купую лише головне». Ціни на книжковому ярмарку справді мало відрізняються від тих, що пропонуються в книгарнях упродовж року, тож суттєво зекономити не вийде. На початках Форуму ще вдавалося реалізовувати чудову ідею «книги — за видавничими, а значить, нижче ринкових цінами», зараз ярмарок — це «жнива» для видавців, час поправити сумне становище мало не цілорічного «застою». Тож яке б не було дороге місце на ярмарку, кількість стендів від різних видавництв щороку тільки зростає.

Єврогості

Уперше на Форумі видавців була країна–почесний гість. Цілком  прогнозовано нею стала найближча сусідка України з боку Євросоюзу — Польща. На другий день ярмарку польська сторона представила книжку депутата Європарламенту Павела Коваля «Між Майданом і Смоленськом». Ідея написання прийшла до автора, який, між іншим, є симпатиком України, два роки тому в Києві, і автор переконує, що в книжці щиро згадує всі події, свідком яких він був. «Тоді я захотів описати те, що відбулося у відносинах Польщі, Білорусі, Литви й України, — каже автор. — Вирішив викласти мій досвід східної політики та досвід Польщі. У моїй книзі немає брехні». Автор розповідає про те, як трагедія під Смоленськом стала символом об’єднання польської нації, а український Майдан — таким же символом для України й Польщі. Адже саме в період помаранчевого Майдану польське суспільство активно підтримувало українців. А в ніч після Форуму двері для гостей відчинило польське консульство. Не для видачі віз, а для вистави театру пластики з міста Лодзь. Генеральний консул Ярослав Дрозд у джинсах і без краватки демократично сидів просто на підлозі під час виступу акторів, а потім оптимістично запевнив журналістів, що ще трохи — і його установі не буде потреби видавати візи, адже Україна підпише угоду про Асоціацію.

Ранок суботи подарував зустріч iз британським дитячим письменником Джеремі Стронґом. Казкар був у захватi від спілкування з маленькими львів’янами: «Ще ніколи не мав такої публіки, яка так жваво на все реагує. Вони були в такому захваті, а мені було надзвичайно приємно бачити ці сяючі очі. Британські малята більш стримані та обережні в поведінці, ніж українські, зрештою, з дорослими так само — люди тут більш відкриті, принаймні ті, які мені зустрічалися. Під час таких зустрічей у бібліотеках працівники переодягалися в персонажів моїх книжок... Це залишило незабутнє враження».

Сучукрліт

Традиційною візиткою Форуму видавців є зустрічі з найвідомішими сучасними українськими літераторами. Але з місцем таких рандеву організатори, як правило, не дуже вгадують. Камерні львівські кав’ярні під час виступів культових письменників та поетів, таких як Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Любко Дереш, Лариса Денисенко, Юрко Іздрик, Наталка Сняданко, Тарас Прохасько, Ірен Роздобудько, Таня Малярчук, перетворюються на тісні й задушливі підземелля–вагончики. Відвідувачі сидять по троє на стільцях, а також у проходах і просто поміж напханих столиків, за якими обрані щасливчики пробують випити чаю чи чогось міцнішого. І посеред усього цього натовпу, намагаючись не наступити на чиюсь руку–ногу–рюкзак, сновигають замордовані офіціанти з підносами і просять клієнтів розраховуватися одразу, бо як же тут щось впильнуєш? А були ж часи, коли зустрічі з авторами проходили в театрах і актових залах навчальних закладів. Керівництво Фо­ру­му видавців пояснює таку комерціалізацію бажанням видавництв, які самі, часто в обхід Форуму, домовляються з ресторанами і привозять туди своїх авторів. Трапляється, деякі організатори йдуть і на такі хитрощі: влаштовують імпрези за участі кількох митців, серед яких лише один бажаний для публіки, саме він і збирає глядачів. Так, наприклад, у клубі «Культ» в одній імпрезі поєднали живого класика української літератури Сергія Жадана і російського барда Вероніку Доліну. Тільки припустилися стратегічної помилки: Жадана випустили на сцену першим. Після його виступу вщент забитий зал спорожнів хвилини за півтори...  

Колись одна з найепатажніших українських співачок і письменниць Ірена Карпа тепер, здається, «заспокоїлась» і стала зразковою мамою. Навіть наступна книжка Ірени, вихід якої запланований на осінь, присвячена її подорожі з дітьми. Робоча назва — «бейбі тревел». У ній Карпа розповідає, як вона, вагітна і з немовлям на задньому сидінні, подорожувала Європою на своїй легендарній автівці «Білочці» (маленьке авто марки «Пежо», яке часто ламалося–ремонтувалося). Цікава інформація для поціновувачів творчості Карпи: автівку, про яку писалося ще в її книжці Bitches Get Everything, авторка збирається продавати. Карпа радила не зациклюватися лише на дітях і «не закривати ними світ». Навпаки, подорожувати з ними. Адже малюки, на переконання авторки, — універсальна валюта світу. Бо в будь–якій країні вас iз дитиною пожаліють і допоможуть, пропустять без черги чи пустять переночувати. От тільки якщо їхати в гості з малюками, то лише до найближчих людей або краще до родичів. Бо, як каже Ірена Карпа, «бабцям сам Бог велів терпіти всі вибрики і всі какашки ваших дітей»...

Тарас Прохасько привіз на цьогорічний ярмарок нову книгу «Одної й тої самої». «Загалом кожен автор любить повертатися до своїх, близьких йому, тем, повторюватися, заводити одну й ту саму мову», — пояснює Прохасько. У книзі автор шукає самоідентифікацію України, пригадує несправедливо забуті імена митців, якими варто пишатися і які неодмінно стануть відкриттям, знайомить читачів з містечками і селами Карпатського краю, їх культурою, традиціями, менталітетом. Чому для галичан такі важливі сходи, чим особливі гірські цвинтарі, як майстер будував дерев’яні церкви на Західній Україні — і все це не занудно, як у підручнику з історії, а дуже цікаво подано від Майстра українського слова. На думку Прохаська, його останню книгу нелегко буде перекладати на інші мови і ще важче її зрозуміти іноземцю, адже в ній «багато Галичини, багато Карпат».

Юрко Іздрик на презентації своєї «Після прози» — повної збірки віршів автора за 20 років творчості — розповів про те, як він почав складати серйозні римовані тексти і про те, як викладав їх у свій «Мертвий щоденник» у ЖЖ, і про те, як навчився миритися з коментарями читачів. Усі новітні поезії Іздрика присвячені одній жінці, проте її ім’я автор зберігає в таємниці. Літератор розповів, що зараз веде досить осідлий і замкнутий спосіб життя, мало виїжджає з рідного Калуша, багато пише. І хоча відчуває, що старіє, зате він закоханий і щасливий. 

Юрко Андрухович уже другий рік поспіль представляє не власні книги, а переклади. Минулого року це була повна збірка текстів польського письменника, уродженця Дрогобича Бруно Шульца, цьогоріч Андрухович представляв переклад «Прогулянки» швейцарця Роберта Вальзера. Обидві книги дуже складні для перекладу — обмаль діалогів, нескінченні речення: описи–враження–емоції–думки; ну майже потік вільної свідомості Джойса. Але Шульц вдався метру української літератури блискуче, тому видавці, обираючи перекладача для Вальзера, не сумнівалися в тому, хто це має бути. На думку самого Андруховича, «Прогулянка» — саме той твір, iз якого найкраще починати своє знайомство з Вальзером.