Марко Галаневич, чоловічий голос етно–хаос гурту «ДахаБраха»:

— Але з електронікою ви познайомилися ще під час роботи з Port Mone.

— І навіть раніше, колись із формацією Kievbass ми робили кілька реміксів.

— У вас була така романтична історія знайомства вашої музики і музики Port Mone. А як відбулася робота тут?

— Прагматичніше, бо у нас було набагато менше часу і можливостей співпрацювати. З Port Mone нас просто відправили на вакації у Хмелеву, де ми мали повно вільного часу, займалися лише музикою.

Із Karbido до цього була співпраця у Польщі: тоді у зам­ку нас, музикантів, розсадили у різних місцях, але ми були зв’язані акустично і творили музику, виходячи з того, де хто сидів, наприклад хтось був у суцільній темряві. Зараз же ми довго вели переговори щодо того, яким може бути цей проект. Хлопці–поляки придумали, що їм цікаво було би торкнутися водної стихії, тому і назва «Мапа ріки», а дівчата познаходили в українських автентичних піснях усе, що стосується водної стихії — море, річки, Дунай, дощ. І, бачите, символічно — нас заливає з усіх сторін (усміхається).

— Скільки композицій створено?

— Десять. За великим рахунком, ми боїмося це говорити вголос, але я скажу — це альбом. Ми розуміємо, що це реально. Сьогодні (у суботу. — Ред.) ми подивимося, як публіка відчує цю музику.

— Далі концерти не заплановані?

— Ні. Ми робили це для «ГОГОЛЬFEST’у».

— Не можу пропустити особистісний момент. Ти зайнятий у «ДасiБрасi», Наталка (дружина. — Ред.) — у DakhDaughters. Як вистачає часу на сім’ю? (На фестивалі разом із батьками гуляла чотирирічна донька Лукія, світле дитя, яке просто зачаровує своєю відкритістю). Чи сім’я — це теж театральний простір.

— Ні–ні. Сім’я для мене — це окремо. Звісно, абсолютно непросто. Я хотів би бути з дитиною набагато більше, цього літа ми провели разом днів два–три. Так вона з бабусею та дідусями, дай Бог їм здоров’я.

— Вона подорожує з вами?

— Колись, коли пила грудне молоко, тоді подорожувала з нами. Але я не відкидаю можливості, було би добре її брати — занурити в цей світ. Зараз вона ходить у дитячий ансамбль «Дай Боже», надзвичайно гарний, вони роблять класні речі — такі обрядові, пісенні, ігрові перформенси.