За історію України прикладів плебейства, плазування, запопадливос­ті, зрадництва; холуйства було достатньо. Про все можна дізнатися з історичних джерел. І те, що це є нині серед нашого люду, не якась несподіванка. Ось узяти хоча б ці реверанси і прогинання перед владою, написані у нашій міськрайон­ній газеті «Трудівник Полісся». Тільки той, хто прогинається, і той, перед ким це роблять, навряд чи будуть почуті одне одним, але на нашому районному рівні потуги дописувача були прочитані й навіть обговорені людьми. Якби цей місцевий невизнаний геній чув відгуки своїх колишніх односельчан про себе, то він неодмінно захотів би повіситися або втопитися, бо ж генії, особливо невизнані, дуже гостро реагують на критику, а тут була навіть не критика, а відверта зневага. Отже, хотілося б поставити кілька простих запитань гаспадіну–таваріщу, бо з огляду на те, хто ініціював прийняття мовного закону (нагадаю, що це були «камуністи і рєгіанали»), то саме так тепер «правільна гаваріть на Украінє», «гаспадін–таваріщ». А оскільки мого листа до місцевої газети не надрукували, бо не можна на цю теперішню, «не бандитську, не злочинну» владу нічого поганого говорити, то й пишу до вас. Звертаюсь через «Україну молоду» до «гаспадіна–таваріща» Ю. Катишева.

Рядок iз відомої частівки мимоволі пригадується, коли читаєш статтю пана Ігоря Лосєва майже на будь–яку тему й обов’язково зустрічаєш там примітивний негатив про Президента Ющенка. Це — майстер своєї справи, загалом його статті досить високого ґатунку, але, починаючи їх читати, відчуваєш, що от зараз почнеться.