На початку ХХ століття одеські художники при­ймали у себе європейську еліту авангардних митців, а в 70–х ховали свої твори від влади по підвалах. Злети і падіння, що їх зазнавало українське мистецтво,багатьох художників окриляли, а комусь обрізали крила. Одеса чи не єдина вціліла від плину часу і зберегла свою традицію живопису навіть тоді, коли розвивати його було незаконно. Роботи близько ста одеських художників наразі поселились у стінах «Мистецького арсеналу», де на найближчі два тижні репрезентуватимуть «Одеську школу» від 50–х років ХХ ст. і до наших днів.

До одеського кінофоруму залишається менше місяця. Проте вже зараз стали відомі учасники естафети за головний трофей — «Золотого Дюка». Так, на прес–конференції у Києві організатори фестивалю розповіли подробиці українського та міжнародного конкурсiв та оголосили імена членів журі. «Під час відбору наша комісія переглянула більше 1000 картин, відбірники фестивалю побували на 30 кінофорумах: Берлін, Канн, Венеція і багато інших, — розповіла президент фестивалю Вікторія Тігіпко. — Ми отримали 650 заявок на участь у конкурсній програмі. З них 200 — це міжнародний конкурс і 450 (повний та короткий метр) — український». Однак до міжнародного змагання потрапили 11, серед яких почесне місце посів український фільм «Параджанов». До слова, «Параджанов» автоматично потрапив і до національного конкурсу. Таким чином, це єдиний фільм, що має вдвічі більше шансів на відзнаку з боку журі.

За первинним задумом, це мала бути рок–опера. Саме на цей жанр орієнтувалися режисер Сергій Проскурня та Дмитро Стус, коли писали п’єсу про життя і творчість легендарного поета трагічної долі. З різних причин від саме такої реалізації цієї ідеї довелося відмовитися. Натомість вона проросла в іншому форматі — літературно–музичному дійстві «Стусове коло». За п’ять років існування виставу зіграли близько 20 разів у майже всіх найбільших містах України. «Стусове коло» — це нова форма вечорів–спогадів, у якій є місце для зворушливих історій, найвищого ґатунку поезії, акторських імпровізацій, але яка категорично заперечує пафос, поверховість, примус...