Як слід доглядати корені

«Єврейська цивілізація» — типовий продукт західного університетського книговидання, коли видавець пропонує авторові дослідити якусь дискусійну проблему за достойний гонорар з майбутньої книжки. Цього разу Оксфорд зажадав зібрати докупи всі актуальні теми з юдаїки. Вийшло 39 розділів, написаних науковцями з усього світу, — про єврейську демографію й соціологію; філософію і містику; літературу й музику; про тлумачення Біблії та іврит тощо.

Здавалося б, досліджень з юдаїки не бракує (чимало видано й в Україні), але упорядники у передмові значать: «Багато писано, але мало дискутовано». Отже, метою проекту було стимулювати дальше осмислення уже набутих знань: «Які питання варті обговорення й де отримати відповідну допоміжну бібліографію». У такому форматі наш двотомовик — незамінна дорожня карта для початкуючих науковців. Кожний окремий нарис є, фактично, вступною мотиваційною частиною будь–якої дисертації: хто, що й коли висловлював стосовно певної наукової проблеми, як вона виглядає у сьогоднішньому розумінні та які білі плями та глухі кути внаслідок усього того окреслилися. Як образно мовлено в одному з есеїв — «шведський стіл» текстів, мотивів і символів».

Проте «Єврейська цивілізація» годиться і для масового споживача. Окрім презентації наукових дискусій, тут міститься аналіз самих проблем (включно з прикінцевим глосарієм головних понять), що буде вельми помічним для глибшого розуміння усіх питань, пов’язаних з єврейством — політичних та культурологічних. Більше того: цей двотомовик буде корисним і для читачів белетристики. Наприклад, для тих, хто узявся читати останній роман Умберто Еко «Празький цвинтар» (Х.: Фоліо, 2012) або тетралогію Яна Валетова «Путь Проклятого» (К.: Альтерпрес, 2010, 2011 — дві останні книжки виставлені в Інтернеті).

«Єврейська цивілізація» прислужиться не лише дослідникам юдаїзму, але й аналітикам узагалі. Там, де йдеться про антисемітизм, читаємо про «емоційні групові реакції, котрі у кризових ситуаціях розвиваються за традиційними поведінковими моделями: звинувачування, виключення і колективна агресія», а також про «ширші проблеми упереджень і дискримінації, витіснення меншин і ксенофобії». Антисемітизм є яскравим маркером будь–якого авторитарного режиму, де «полювання на відьом» — основа внутрішньої політики. І не важить, кого призначено на роль ворогів: чи то сталінська «справа лікарів», а чи януковичева «справа Тимошенко».

Вельми цікаві розділи, що стосуються єврейської літератури. Та, що писана на івриті, мала свій період соцреалізму: «Сучасну івритську літературу, внаслідок її унікального політичного та соціального становища, досить часто розглядають ізольовано, як феномен, пов’язаний з ідеологічними, соціальними та політичними факторами, а не як літературу в діалозі з іншими літературами». Ізраїльський соцреалізм здобувся на Нобелівську премію, так само, як і радянський, причому, вважай, одночасно (Міхаіл Шолохов 1965–го, а 1966–го — Шмуель Йосеф Агнон).

Але ізраїльські літературознавці ніколи не обмежували своє письменство рамками держави, повсякчас маючи на оці «єврейські літератури, створені неєврейськими мовами». «Одна література, багато мов» — під таким гаслом розвивається дослі­дження текстів. Результати вражають — значна частина хрестоматійного канону виглядає під таким ракурсом геть незвично: до єврейської літератури належать Едґар По, Генрі Джеймс, Ернест Гемінґвей, Джером Селінджер, Йозеф Рот, Сол Белоу, Данило Кіш. «Громадянство письменника ставили над його релігійною належністю, внаслідок чого, скажімо, Емму Лазарус розглядали як американську поетку єврейського походження, а Артура Шніцлера — як австрійського драматурга єврейського походження. За тією ж логікою, Ізраеля Занґвіла вважали британцем, Марселя Пруста — французом, Гайнріха Гайне — німцем тощо... Ні Бабель, ані Кафка чи Шульц не вважали себе єврейськими письменниками — та це не означає, що вони ними не були».

І що цікаво: яскра­вість усіх згаданих письменників пояснюється саме етнічною належністю. Як–от про Г.Гайне: «Найбільший німецький поет того часу був євреєм, що дивився на німців ззовні й саме тому бачив їх так чітко». Те саме можна сказати і про Миколу Гоголя — але українське літературознавство віддало його росіянам так само бездумно, як і ядерну зброю. А Гоголь — це справжня «зброя масового ураження» у літературних координатах; досить згадати, що у світовому літературному каноні Шевченка немає, а Гоголь — є. «Чи єврейська література пізнавана за змістом?» — запитують автори «Єврейської цивілізації» й відповідають ствердно. Українськість Гоголя також безсумнівно пізнавана. Але у шкільній програмі він — не наш. І чи хтось бодай спробував дослідити українськість, наприклад, Нестора Кукольника, автора бестселерів доби Гоголя?

І як нам ставитися до такого факту: класиком аргентинської літератури є Альберто Ґершунов, що народився у Проскурові (нині м.Хмельницький): «Центральною фігурою цієї літератури є Альберто Ґершунов, автор уже класичного роману «Єврейські ґаучос у пампасах», котрий вийшов друком 1910 р. Це перший значний модерний твір, що його написав єврей іспанською мовою». У нас ця класика досі не перекладена, а може, той роман щось скаже і нам, його землякам?

Й нарешті: чи не варто молодим науковцям (котрим насамперед адресована «Єврейська цивілізація») замислитися над єврейським походженням відомих сучасних українських письменників — можливо, результати такого дослідження й шокуватимуть «шароварників», а проте нададуть нам потрібних знань про самих себе.

* * *

Лавреат у підномінації «Віт­чизняна гуманітаристика» — дві книжки Андрія Баумейстера — не належать до популярної літератури. Читати їх важко, незважаючи на те, що автор вважає своїм науково–публічним ідеалом блискучого оповідача Сєргєя Аверінцева (котрому присвячено окремий есей). Проте ці книжки гідно посіли першість: у нас критично мало виходить власне філософських текстів. І той читач, що проб’ється крізь заакамедізовану лексику, здобуде інтелектуальну втіху. Наприклад, від того, що «стремление к знанию указывает на некую глубинную потребность, на то, чего человеку недостает, отсутствие чего приводит его беспокойство и требует успокоения. Речь идет об экзистенциальной потребности, а не об узко понимаемой науке».

А. Баумейстер — теолог, що стверджує: «Факт раціональності світу важко пояснити раціонально». Відтак, «теология, в ее широком значении, — это экзистенциальное знание. Конечно, с одной стороны, это знание должно быть делом профессионалов, специалистов. Но, с другой стороны, то, о чем говорит теология, касается каждого из нас. Это знание — жизненно необходимо» (цитовано з оригіналу — книжка «Біля джерел мислення і буття» двомовна). Автор не так дає відповіді, як ставить запитання. Наприклад: «Почему то, что касается нашего спасения, превышает естественные познавательные способности?»

Окремий розділ становить «виправдання» модерної філософії перед філософією середньовічною: на думку автора, не можна говорити про якийсь інтелектуальний поступ, незважаючи на спадок Дунса Скотта або Вільяма Оккама. Бо якщо титулувати модерн поступом, то християнство опиняється на марґінесах. Чимало місця приділено взаємовпливам античної та християнської культур — зустрічі Афін з Єрусалимом; як значено у книжці: «Благодаря античной философии христианство оказалось способным осуществлять свои универсалистские притязания».

І тут читачеві можна хіба порадити згадати «Ім’я троянди» Умберто Еко.

НОМІНАЦІЯ «ОБРІЇ»

Подаємо офіційні результати ХIV Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року‘2012». У правому стовпчику підсумкової таблиці – рейтинґ книжки: кількість набраних балів поділена на кількість експертів у номінації

Зарубіжна гуманітаристика

1. Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки. У 2 томах. – К.: Дух і Літера; Дніпропетровськ: Центр «Ткума», 560 с.(п) 66,00

2. Макс ВЕБЕР. Господарство і суспільство. Нариси соціології розуміння. – К.: Всесвіт, 1112 с.(п) 57,14

3. Аляйда АССМАН. Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам’яті. Сер. «Зміна парадигми». – К.: Ніка-Центр, 440 с.(п) 50,29

4. Ева ДОМАНСЬКА. Історія та сучасна гуманітаристика: дослідження з теорії знання про минуле. Сер. «Зміна парадигми». – К.: Ніка-Центр, 264 с.(п) 29,71

5. Крістофер РАЄН, Касільда ДЖЕТА. Світанок сексу. – К.: Темпора, 495 с.(п) 29,14

6. Ансельм КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИЙ. Монологіон. Прослогіон. – Л.: Видавництво Українського Католицького університету, 372 с.(с) 26,29

7. Войцех ВЖОСЕК. Історія-Культура-Метафора. Постання некласичної історіографії: Про історичне мислення. Сер. «Ідеї та Історії». – К.: Ніка-Центр, 264 с.(п) 23,14

8. Фрідріх НІЦШЕ. Перемішані думки. Мандрівник та його тінь; Людське, надто людське. Книга для вільних умів. Сер. «Українська філософська бібліотека». – Л.: Астролябія, 300+408 с.(п) 19,14

9. Паскаль БРЮКНЕР. Парадокс любові. Сер. «De profundis». – К.: Грані-Т 18,29

10. Олів’є МОНЖЕН. Виклики скептицизму. Зміни інтелектуального пейзажу Франції. – К.: Дух і Літера, 360 с.(о) 17,29

11. Тімоті СНАЙДЕР. Перетворення націй. – К.: Дух і Літера, 624 с.(п) 13,14

12. Сібе ШААП. Прощання із Всемогутнім. Переоцінка етичного життя. Сер. «Філософія». – К.: Видавництво Жупанського, 296 с.(п) 13,00

13. Сьюзен ЗОНТАҐ. Хвороба як метафора. СНІД та його метафори. – К.: Видавництво Жупанського, 162 с.(п) 9,57

14. Ганс Роберт ЯУС. Досвід естетичного сприйняття і літературна герменевтика. – К.: Основи 9,14

Українська гуманітаристика

1. Андрій БАУМЕЙСТЕР. Біля джерел мислення і буття; Тома Аквінський: Вступ до мислення. Бог, буття і пізнання. Сер. «Sapientia humana / sapientia divina». – К.: Дух і Літера, 480+408 с.(п) 65,86

2. Вахтанґ КЕБУЛАДЗЕ. Феноменологія досвіду. – К.: Дух і Літера, 280 с.(о) 60,58

3. Віталій ПОРТНІКОВ. Тюрма для янголів. – Х.: Акта, 488 с.(к) 46,57

4. Андрій БОГАЧОВ. Досвід і сенс. – К.: Дух і Літера, 326 с.(о) 46,29

5. Сергей КРЫМСКИЙ. Мудрецы всегда в меньшинстве; Наш разговор длиною в жизнь. – К.: Видавництво Дмитра Бураго, 400+436 с.(п) 30,29

6. Оля ГНАТЮК. Між літературою і політикою. Есеї та інтермедії. – К.: Дух і Літера, 368 с.(п) 30,14

7. Микола РЯБЧУК. Від «хаосу» до «стабільності». Хроніка авторитарної консолідації. Сер. «Сучасність». – К.: К.І.С., 288 с.(о) 29,14

8. І.В.КАРІВЕЦЬ. Повсякдення: між традиціо–налізмом і дивовижністю. – Л.: Львівська політехніка, 256 с.(п) 22,43

9. Георгій ПОЧЕПЦОВ. Контроль над розумом. – К.: Києво-Могилянська академія, 350 с.(п) 18,29

10. Георгій ПОЧЕПЦОВ. Від Facebook`y і гламуру до Wikileaks: медіа комунікації. – К.: Спадщина, 464 с.(п) 13,14

11. Владимир ЖАБОТИНСКИЙ. Избранное. – Х.: Акта, 412 с.(п) 6,57

12. Відомий-невідомий Михайло Драгоманов. – К.: Видавництво НПУ ім.Драгоманова, 382 с.(п) 6,14

13. Пилип СЕЛІГЕЙ. Мовна свідомість: структура, типологія, виховання. – К.: Києво-Могилянська академія, 120 с.(о) 5,43

14. Я.Б.ТУРЧИН. Отто Ейхельман: постать на зламі століть. Політологічний дискурс. – Л.: Львівська політехніка, 520 с.(п) 5,43