Казки Андерсона для дорослих

Після успіху оскароносної «Нафти» Пола Томаса Андерсона у 2007 році критики назвали режисера класиком, тож коли було анонсовано зйомки нового фільму, всі затамували подих в очікуванні нового шедевру. Зйомки «Майстра» — стрічки про релігійні общини та сектантські маніпуляції — режисер вів у суворій секретності, а відзняту плівку вперше показав на Венеціанському кінофестивалі–2012. І — отримав приз за кращу режисуру. А актори Хоакін Фенікс та Філіп Сеймур Хоффман поділили кубок Вольпі (відзнаку за акторську гру) на двох.

Кіномани йшли на прем’єру, знаючи, що дивитимуться стрічку, яку критики вже встигли охрестили фільмом року. Та прин­цип розчарування через завищені очікування не спрацював. Андерсон продовжує інтригувати. Можливо, причина тому — фрагментарність та розірваність сюжету, з якою режисер подає історію так, що жоден критик не може сказати, про що ж цей фільм насправді.

Події розгортаються у післявоєнних 50–х. Головний герой — Фредді Куел (Фенікс) — відлюдькуватий алкоголік, ветеран війни із посттравматичним синдромом, що має доволі примітивні, тваринні потреби, але творчу натуру, адже вміє змішувати неймовірні алкогольні коктейлі з усього, що горить (машинне масло, медичний спирт, лак для волосся). Міняючи жінок та роботу і не виходячи зі стану сп’яніння, він опиняється на катері серед незнайомої компанії і зустрічає Майстра (Хоффмана) — людину, що змінить його життя. Ланкастер Додд — рятівник душ, засновник релігійного вчення «Місія», а кожне його слово — проповідь і доктрина. Із майстерністю психотерапевта він береться лікувати скалічену душу Фредді. А колишній солдат стає його учнем та послідовником.

Фредді пливе за течією, а будь–які перепони зустрічає із тваринною агресією. Провали та випадання у сюжеті протягом усього фільму — найяскравіша ознака того, що глядач перебуває у розірваній свідомості головного героя. Подекуди відсутня логіка, подекуди — мотивація, ось воно — життя Фредді.

Мова кіно, тягуча і подекуди абсолютно чужа, робить фільм загадкою, до суті якої можна докопатись, лише споглядаючи за дуетом учня і вчителя. Хоакін Фенікс, здається, зіграв свою найкращу роль. На екрані голлівудський красень перетворився на згорбленого, трохи незграбного простака з єхидним смішком. Прототипом його героя вважається Ронн Хаббарт, засновник церкви саєнтології. Але методи, якими послуговується гуру, не вкладаються в окрему релігійну доктрину, — це психотренінги, фрагменти кількох релігійних культів, а подекуди і прості акторські вправи. Саме тому приписування стрічці помітки про саєнтологію є не зовсім переконливими, адже режисера цікавить перш за все природа стосунків месія—адепт. Зрештою, скептичний глядач зведе ці стосунки до звичайних одкровень хворого із лікарем — і матиме рацію.