Режисер одного із найяскравіших спектаклів Москви — містер провокація російського театру Кирил Серебренніков. Своє творче амплуа він почав окреслювати ще в школі: першою його постановкою на шкільній сцені була вистава, присвячена Фрідріху Енгельсу. Театральні і кінороботи нещодавно призначеного художнього керівника Театру імені Гоголя — з цим рішенням культурного керівництва кр­аїни і досі намагаються сперечатися деякі актори цього театру — неодмінно збирали сотні найемоційніших рецензій у ЗМІ й тисячі відгуків у соціальних мережах. Одним із найбільш резонансних спектаклів в активі Серебреннікова є «Тригрошова опера» за Брехтом, яку він поставив у Московському художньому театрі імені Чехова.

Ще одному медику стало затісно у рамцях спеціальної літератури: замість писати нанотиражні анамнези та епікризи, узявся за творення текстів, що манять макронакладами. Якщо кинути оком углиб літературної історії, побачимо, що «зрадники» Ескулапа посіли чимало канонічних місць — від Конан Дойла починаючи. Чи є тут якась закономірність? І чи лікар Микола Хомич, який щойно випустив уже другу книжку — роман «Время» (Х.: Фоліо), — демонструє потенції стати успішним професійним письменником?

Експерт «Книжки року» Ігор Павлюк випустив у Росії збірку віршів «Исповедь последнего волхва». Петербурзьке видавництво «Алетейя» спеціалізується на публікації серйозної гуманітаристики (за своїм профілем та портфелем нагадує київську «Критику»), що вже є показовим. Адже Ігор Павлюк не лише відомий поет, а й літературознавець, старший науковий працівник академічного Інституту літератури. А докторську дисертацію захистив з проблем соціальної комунікації.

Усього десять днів — до 4 листопада — у Національному художньому музеї України експонується меморіальна виставка Сергія Животкова (1961—2000), присвячена 50–річчю з дня народження художника. Хоч у часи, коли поняття оригіналу в мистецтві втратило надважливе значення, а найбагатші музейні колекції доступні завдяки віртуальним екскурсіям, усе ж живопис, графіка, як і театр, музика, мають свою енергетику, емоцію, що передається тільки безпосередньо, наживо. Тому наполягаю на відвіданні цієї невеликої виставки — камерної, на одному подиху, на якій здається, що зображення веде вглиб полотна, ніби за шаром фарби ховається істина.