Одна справа читати про кухні народів світу, ще інша — куштувати страви у вітчизняних ресторанах, де національність кухарів не завжди відповідає задекларованій кухні, і зовсім інша — бути безпосереднім учасником кулінарного процесу на батьківщині страви. Мій знайомий кілька років пропрацював за контрактом у Південній Кореї, тож про нюанси і тонкощі кулінарії цієї країни я почула з перших уст.
Слов'янському люду непросто звикати після українського борщу з пампушками та вареників до досить-таки незвичної корейської кулiнарiї. По-перше, страви надзвичайно гострі, щоб нищити мікроби спеціями, — це викликано відповідним спекотним кліматом. Спочатку їсти просто неможливо, але згодом звикаєш. По-друге, смак дуже специфічний, тому «для адаптації» необхідно чимало часу.

Полунично-ягідні «жнива» у розпалі, а отже, продовжують надходити ваші листи, любі наші читачі. І хоча ціни на полуниці цього року сягнули небачених досі висот (мабуть, полуниці для кращого визрівання поливають бензином, який різко підскочив у ціні, бо іншого виправдання такій дорожнечі я не знаходжу), проте наш народ таким не залякаєш — у когось своя грядка полуниць чи кущ смородини, а хто й до родини навідається, отож, упевнена, жодна українська родина без солодких делікатесів узимку не залишиться.