Поліграф: що нам іще бреше ШІ?
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Юрій Винничук, активний автор газети «Пост–Поступ» не знає, звідки чекати чергового позову — можливо, від Путіна? Фото з сайту doba.te.ua.
Дарницький районний суд Києва спрямував своїм колегам у Личаківському райсуді Львова позовну заяву депутата Вадима Колесніченка до Юрія Винничука. Автор «мовного» закону хоче від поета не грошей, а тільки вибачень. За що конкретно — уже сам не пам’ятає. «На блозі «Української правди» він у січні чи лютому щось бовкнув на мою адресу», — каже депутат у відповідь на питання журналістів. УП зазначає, що Винничук не вів блогів на їхньому сайті. Сам поет припускає, що Колесніченко позивається через його блоги на сайті ТСН та у львівському «Пост–Поступі».
«Чим я міг образити Колесніченка, якщо у статтях я писав лише про Вадіка Калєснічєнка — провокатора та брехуна, і ніколи жодним словом не міг образити таку поважну персону, як Вадим Колесніченко», — парирує гостроязикий поет. Утім у тенетах інтернету знайти кілька Винничукових реплік «не про Вадіка» нескладно. От, приміром, така, з сайту ТСН: «Депутат Вадім Калєснічєнка — це просто кладезь маразму. Поруч із Бузіною, Болдирєвим і Табачніком — це чотири кити, на яких тримається уся дурість «регіоналів». Чи побачать судді наклеп у цій фразі, не відомо, а от що поет говорить неправдиво, — факт. По–перше, чому «кладезь», питається, які наукові інституції вимірювали глибину особистісних рис депутата Колесніченка? Як Винничук нарахував чотири «кити», коли насправді їх значно більше?
«Думаю, якщо так піде далі, то подадуть на мене до суду і Дон Вітторіо, рицар Золотого Унітазу, — перелічує Винничук героїв своїх оповідок у блогах, — й Інна Геббельсівна Богохульська, і Пєтя Красножопий, і Чечьоткін, і Табаковіч і решта цих... як їх... ну на «пі...». Нагадаємо, пан поет уже мав судову тяганину після декламування вірша «Убий пі****са», що збурив гнів високоморальних цнотливих політиків, найперше — комуніста Леоніда Грача. Тоді експерти–мовники, на відміну від позивача Грача, не знайшли у сатиричному вірші Винничука «поширення порнографії» та «закликів до насильства». Утім якщо би поет публічно зачитав свій твір зараз, така акція цілком підпадала би під дію нового розпорядження Кабміну про виявлення «закликів до повалення державної влади».
Нестримний Винничук продовжує складати рими на злобу дня. Останній свій політичний вірш «Золотий унітаз» він зачитав на Львівському форумі видавців. Реакції від власника унікальної сантехніки поки що немає...
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
У той час, коли мільйони українців розкидані по різних континентах, особливе значення займає українська пісня — як символ пам’яті, єдності та любові до Батьківщини. >>
«Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!» — мистецький проєкт з такою назвою відбудеться цього тижня у Софії Київській у межах чотириденного уже дев’ятого міжнародного фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. >>
Сьогоднішня розмова – не про якийсь бестселер чи наближення до нього. >>
Сучасною історією про повернення України на карту європейської оперної традиції у ретроспективі кількох століть стає опера «Креонт» уродженця Глухова, сина козацького сотника — Дмитра Бортнянського. >>
Український інститут книги звернувся до міжнародної видавничої спільноти із закликом припинити співпрацю з російськими видавництвами та літературними агенціями >>