Останнє слово Юрія Луценка на суді

21.08.2012

— Я можу сказати лише одне: шкода країну, в якій таке «кривосуддя». Насправді це означає, що в країні позбавлена можливості захисту будь–яка проста чи не дуже проста людина. Насправді суди в Україні мають лише вивіски, але не мають жодного шансу оголосити справедливе рішення.

Якщо Апеляційний суд давав дозвіл на прослуховування телефонів громадянина, і це рішення ніким не скасовано, і за це рішення саджають на два роки міністра внутрішніх справ — то треба: а) закрити міліцію, бо вона не має жодної законної можливості працювати; б) закрити суди; і в) скинути владу, яка допустила таку ганебну ситуацію тотального безправ’я в країні.

Я міг би віджартуватися і сказати, що сьогодні суддя Медушевська в черговий раз заробила для мене десь тисяч 15 євро [моральної компенсації] в Європейському суді. Але насправді не до жартів. Бо, ще раз кажу, в країні відсутні будь–які можливості для захисту будь–кого. Я пройшов весь цей процес, принципово не розмовляючи ні з ким, хто може вплинути на Президента, на суди, на прокуратуру. Я був тут як простий громадянин, який не має чим платити хабарі і не має домовлятися. І сьогоднішній вирок — це вирок цій системі... Так далі жити не можна. Я обіцяю вам, що, незважаючи на те, що мене найближчим часом відправлять у колонію, я буду робити все від мене залежне, щоб нинішню правлячу мафію відправити в минуле. Надіюся, це нам вдасться достатньо швидко. Тому не прощаюся, а просто кажу «до побачення».

ОЦІНКИ

Джон Теффт,посол США в Україні:

— У справі екс–глави МВС Юрія Луценка суд допустив численні зловживання, порушивши його право на презумпцію невинності.

Зовсім недавно Європейський суд з прав людини визнав незаконним досудовий арешт і утримання під вартою Юрія Луценка, колишнього міністра внутрішніх справ. У своєму вердикті суд не тільки визнав поводження з Луценком незаконним, а й гостро розкритикував звинувачення, судовий процес і апеляційний суд за зловживання досудовими процедурами.

Європейський суд вважає «особливо тривожним» те, що однією з головних причин затримати Луценка для обвинувачення та суду була спроба запобігти його публічним виступам про свою невинність і з критикою слідства. Таке обґрунтування досудового арешту відразу передбачає винність підозрюваного і прямо суперечить конституційно гарантованій презумпції невинуватості. Це саме той тип неправильного обґрунтування, який можна очікувати від системи судоустрою, побудованої під звинувачення і яка витікає з того, що поліція і прокурори ніколи не помиляються і від них не слід вимагати доводити правомочність їхніх дій. У змагальній системі кримінального судочинства таке обґрунтування навіть уявити собі не можна.

Віктор Балога, міністр із надзвичайних ситуацій:

— Два роки Луценкові — завелика плата як для політичної гри м’язами. Мене ніхто не запідозрить у дружніх стосунках із Луценком, але те, як із ним вчинили, — неприйнятно для будь–якої демократичної країни.

ПО СУТІ СПРАВИ

За що екс–главі МВС дали два «поглинуті» роки

Якби вирок Печерського райсуду у другій справі Луценка був виправдальним, у службовій недбалості довелося б звинуватити ні кого іншого, як заступника Генпрокурора Рената Кузьміна. Адже саме з його ініціативи й виникла ця справа Луценка.

У 2010–му Кузьмін доручив перевірити законність знищення понад 1200 документів у справі про отруєння Віктора Ющенка. Скоріше за все, таким чином намагалися підірвати довіру до роботи групи слідчого–«важняка» ГПУ Галини Климович, результати якої свідчили, що Ющенка в 2004 році справді отруїли. Коли у МВС почали перевірку, Михайло Вершняк, котрий керував цим процесом, вирішив, що з того вийде дуже гучна справа про прослуховування тодішніх лідерів опозиції, себто Партії регіонів. Однак усе, що змогли накопати в МВС після зміни влади, — це чотири проблемні постанови. Одна з них і була покладена в основу «другої справи Луценка».

Екс–міністрові, а також двом слідчим МВС Олегу Павленову та Володимиру Тарасенку, інкримінували, ніби вони з бажання вислужитися незаконно продовжили строк стеження за Валентином Давиденком — водієм екс–заступника голови СБУ Володимира Сацюка, на дачі якого, імовірно, й отруїли Ющенка.

Формальною причиною стало те, що Луценко своєю постановою дозволив продовжити слідчі дії щодо Давиденка, тоді як заступник міністра Петро Коляда за кілька днів до того закрив дії. Хоча, за законом, і не був на те вповноважений (Коляда не входить у коло визначених законом осіб, які могли підписувати постанову про закриття).

Понад два з половиною місяці адвокати Луценка намагалися довести, що ні в діях Луценка, ні Тарасенка, ні Павленова не було складу злочину. Адже за роботою МВС у цій справі здійснювала нагляд сама Генпрокуратура. По–друге, Давиденка прослуховували згідно з постановою Київського апеляційного суду, винесеною суддею Марією Приндюк. Прокуратура досі не оскаржила й не припинила дію цієї постанови суду.

По–третє, потерпілий Валентин Давиденко не вважає себе потерпілим у справі! Він навіть за ці два з половиною місяці не з’явився до суду.

Як заявив Луценко у своїх свідченнях, «скандальну» постанову взагалі б ніхто не підписував, якби ВАС не зобов’язав їх писати такі документи. А у випадку Давиденка — це було суто формальністю.

Перший заступник начальника Департаменту кримінального розшуку МВС Сергій Редька у своїх свідченнях визнав, що оскільки справа про отруєння Ющенка належить до оперативно–розшукових справ категорії «злочин», то розслідувати її можна було або до винесення вироку підозрюваним судом, або до закриття справи прокуратурою. Строк її провадження міг бути до 15 років. І на дану справу не поширюється обмеження щодо оперативно–розшукових заходів протягом року, як намагалася переконати ГПУ.

Незважаючи на те, що в рамках судового слідства були допитані лише свідки прокуратури, жоден (!) із них не підтвердив те, що в діях Луценка, Павленова й Тарасенка був злий намір і їхні дії були вчинені з метою кар’єризму. Навіть Михайло Вершняк був не згоден із таким твердженням.

Присутність Вершняка в цій справі взагалі заслуговує особливої уваги. Як виявилось у рамках його допиту, Луценко двічі звільняв пана Михайла з «жирних» посад, а його помічник узагалі був спійманий за хабар у 300 тисяч доларів на одеському ринку «7–й кілометр».

Чи мала ця людина право очолювати комісію з оцінки дій Луценка — питання риторичне.

Виступ адвокатів на передостанньому засіданні тривав майже п’ять годин. «У діях Луценка не міститься не лише ніякого складу злочину, але це й не є діянням, яке б свідчило про подію злочину, оскільки не потягло й не могло потягнути за собою жодних юридично значимих наслідків, зокрема і шкоди Давиденку», — заявляв Олексій Баганець, сам колишній високопоставлений працівник Генпрокуратури.

Павленов і Тарасенко — пенсіонери, які вже не працюють у МВС, — могли вийти з суду взагалі «чистими», залишитися у статусі свідків, якби дали свідчення проти Луценка. Та вони зробили інший вибір. І Павленов, і Тарасенко на два роки стали невиїзними. Вони втратили свою нову роботу через участь у процесі. За словами Тарасенка, він змушений був звільнитися з роботи в охороні банку, бо там стали прослуховувати стаціонарні телефони. А Павленова звільнили з компанії, яка працювала з «ай–боксами», бо «його участь у справі кидала темну тінь на їх сіру репутацію». «Згідно з позицією прокуратури, їх не посадили, але колишні слідчі отримали в біографії графу «судимий». Просто за те, що не захотіли сказати в один вечір, що їх змусив підписати постанову Луценко», — зазначає інтернет–видання «Українська правда».

Друкована версія