Найпопулярнішим заходом міжнародного фестивалю «Слов’янський базар», який традиційно проходить у Вітебську, безперечно, є конкурс естрадної пісні. Позавчора ввечері було оголошено переможців цьогорічного, ХХІ, «Базару», серед яких опинилася й конкурсантка від України. Волинська співачка Галина Конах посіла друге місце із 192 балами, поступившись володареві гран–прі Бобанові Мойсовськи з Македонії сімома балами.

Мирослав Слабошпицький продовжує свою програму активного представлення українських короткометражних фільмів на міжнародних кінофорумах. Тепер у його презентаційному резюме з’явиться інформація про участь у конкурсі фестивалю в Локарно (нагадаємо, до цього були «Берлінале», де на «Золотого ведмедя» номінували його роботи «Діагноз» та «Глухота», а також із десяток інших фестивалів). Про це минулої середи офіційно повідомив оргкомітет швейцарського кінофоруму, що триватиме з 1 по 11 серпня: «Ядерні відходи» увійшли до конкурсу короткометражного кіно «Леопард майбутнього» (ця тварина — символ фестивалю) — Pardi di domani. Український фільм змагатиметься з 27 картинами і буде єдиним, відібраним на теренах СНД. Конкурс судитиме британський сценарист і режисер Марк Піплоу, серед найвідоміших сценаріїв якого — «Професія: репортер» Мікеладжело Антоніоні та «Останній імператор» Бернардо Бертолуччі. Як гостей на 65–му ювілейному фестивалі очікують Шарлотту Ремплінг, Алена Делона, Орнеллу Муті, Валерію Бруні Тадескі, Лео Каракса, Еріка Кантону, Кшиштофа Зануссі. Слабошпицький збирається в Локарно 8 серпня.

У понеділок парадом на кінофестивалі в Одесі командували режисери–чоловіки. На екрані, поза кадром, у прес–центрі — цього дня вони встигали тішити і дивувати скрізь.

Чоловіче дефіле талантів та ідей розпочали герої картини «Голлівудське сміття» (США), водії сміттєвоза, що обслуговують Голлівуд. Якось на сміттєзвалищі вони знаходять статуетку «Оскара», і ця знахідка не лише вносить суттєві корективи у розмірене життя багаторічних друзів, а й примушує скласти своєрідний тест на чесність, порядність, здатність цінувати те, що маєш, і адекватно сприймати дійсність. «Голлівудське сміття» перегукується з фільмом «Реальність», що відкривав фестиваль. Знову мрії, що беруть гору над реальним життям, і знову людина, яка не здатна опиратися спокусливим міражам, вони поглинають її волю, її честь, її самоідентифікацію. І якщо Лучано з «Реальності» приречено прощається зі своїм єством, то герой «Голлівудського сміття» не здатен приборкати у собі бажання помститися тому, хто виявився успішнішим, кмітливішим за нього: піднятий сміттєвозом раритетний «Порш» у кадрі виглядав ефектно і жалюгідно водночас... Одну з ролей у цій картині зіграв Майкл Медсон. Актор («Убити Білла», «Шалені пси»...) до Одеси приїхав разом із дружиною і не приховував свого задоволення від цієї поїздки. «У нас шість синів, це багато! — визнав Майкл. — Тому в Одесі я маю можливість виспатися і перезарядити батарейки». Один із продюсер «Голлівудського сміття» — Володимир Алєніков, автор дитячого кінохіта доби розвиненого соціалізму «Пригоди Петрова і Васєчкіна».

Здавалося б, Донецьк — це місто, якому в останню чергу потрібне сучасне мистецтво. І черга ця ніколи не дійде. Але факт залишається фактом: найбільший в Україні «заповідник» contemporary art знаходиться в промзоні шахтарського міста, де навіть житлових масивів поруч немає, — на вулиці Світлого шляху. На 7 гектарах території заводу ізоляційних матеріалів зі справжнім териконом посередині. Сюди не прийдеш на вернісаж у «лубутенах», нехай вони й на два–три виходи — дивно зберігати у шафі пару з облізлою від гравію шкірою, тому кеди і балетки — святкове взуття і зіркових художників, і важливих гостей. Із 20 квітня до 1 липня цього року в «Ізоляції» побувало близько тисячі людей, кажуть працівники Фонду, — це дуже хороший показник. На відкриття виставок приходять переважно студенти та співробітники +3 — родичі, друзі, знайомі, сім’я, причому співробітники — це і волонтери–гіди, піарники, куратори, і електрики та роботяги, які руцями матеріалізують ідеї художників.

Коли арт–центр тільки відкрився, люди потяглися на облагоро­джену територію культурно відпочити — з пляшкою–закускою, тоді культура виставила фільтраційний бар’єр у вигляді плати за вхід. Але їхати через усе місто в промзону єдиним автобусом, а потім платити гроші — і просунутий донеччанин не готовий. Та й стратегія «підсажування» на contemporary art передбачає режим максимальної лояльності. Зараз вхід на «Ізоляцію» безплатний, а на вернісажі гостей привозять із Києва та з–за кордону.

Наприкінці минулого року несподівано вийшло друге видання збірки Сергія Жадана «Ефіопія» (Х.: Фоліо). Дивина в тому, що книжка з’явилася бюджетним коштом за програмою «Українська книга», раніше знаною як «Випуск соціально значущих видань». Наповнення бібліотек поезією (як і прозою також) не є пріоритетом цієї держпрограми. Тож одразу виникають запитання: чому з усієї сучасної поезії — саме Жадан? І чи він один здатний представляти у масових книгозбірнях усю нинішню українську літературу? Але хай би як там було, наявність творів С.Жадана у публічних бібліотеках — добре. А ще чиновники несамохіть визнали, що цей письменник таки належить до «соціально значущих».