Спіймати на вудку український дух

Фінальним акордом сезону–2011—2012 у Театрі імені Франка стала прем’єра вистави «Райськеє діло (Автопортрет перед дзеркалом)», яку режисер Андрій Приходько поставив за поетичним циклом Івана Малковича «Вертепчики». Поєднати минуле і сучасне, особисте і суспільне, зануритися у глибини історії й традицій та переосмислити їх уже з позиції сьогодення, донести головну ідею не лише через текст, акторську гру, а й завдяки красивій картинці, яку бачитиме перед собою глядач, — навпроти майже всіх цих завдань команда «Райського діла» може сміливо ставити позначку «виконано». Хоча з балансом у цьому спектаклі варто було б попрацювати ще: часом глядач, налаштувавшись на філософську тональність, змушений миттєво ловити зовсім іншу хвилю, з піснями–танцями, жартами — і серйозні нотки у цьому вирі просто губляться.

Якщо ви запитаєте, кого у «Райському ділі» грає Бенюк, я відповів вам пафосно і виклично: герой Богдана Михайловича зветься «українським народом», хоча у програмці зазначений як «Іван». Він сіє хліб (сцена, коли Бенюк «засіває» Місяць, потішить найвимогливіших театральних гурманів), він ловить рибу («Ніколи не мав я рибальського хисту, /Страшні мені риб’ячі на гачку муки, / та ще майже вчора крізь ції луки/ текла, як пісня, річка пречиста»), він і людина мегаполісу, і водночас — чоловік, який не втратив генетичної пам’яті, бо дуже органічно включається у традиційні колядки–щедрівки, він щиро пригортає до себе сина і мужньо виборсується із–під кривавої імперії, її у цій виставі уособлює червона надувна лялька–гігант, якій так і не вдалося розчавити Івана... Цей історично–емоційний шлях українця щедро декорований традиційними обрядами і звичаями: хореографія — Лариси Руснак (вона ж виконувала головні жіночі ролі у виставі), музичне оформлення — Сусанни Карпенко, козацькі крутки — Володимира Абазопуло, хормейстер спектаклю — Анатолій Навроцький.

Виставою «Райськеє діло» на сцені Театру імені Франка дебютував художник Богдан Поліщук. Але взаєморозуміння між ним та режисером Андрієм Приходьком у цьому спектаклі настільки очевидне, що складається враження, ніби ці двоє знають один одного не перший рік. Насправді так воно і є: минулого року Приходько з Поліщуком поставили у Львівському театрі імені Леся Курбаса «Лісову пісню».

«Якщо б ми всі усвідомили, що ми в раю, на своїй землі, то ми б ставилися, ми б піклувалися, обробляли її, як те, що ціннісне, навіть безцінне — райськеє», — зауважив, представляючи свою виставу, Андрій Приходько.