Учора відкрився вже четвертий Міжнародний фестиваль «короткого метра» «Харківський бузок». Як і раніше, головні події форуму будуть сповнені французьким шармом. Цього разу музі і незмінній учасниці заходу Мілен Демонжо, замість П’єра Рішара та Жана–Поля Бельмондо, які приїздили на фестиваль у попередні роки, склав компанію супер–зірка кінематографа 1970 — 80 років 76–річний Ален Делон.

За правилами, які діють у цій утопії, людина, щоб не почуватися беззахисною, робить багато потрібних чи не дуже вчинків: будує дім, пише книжку або вбиває когось. Натомість той, хто не спроможний на це, іде до Притулку. В Україні, до речі, завжди так було, і досі наш убогий люд прибиває або під церкву, або до музею. Хоч у романі «Писар Західних Воріт Притулку» трохи інакше: тут вважають, що у жодній із цитаделей духу на землі не відновлюються рівність, гідність та справедливість, і лише у містичному Притулку людина знаходить абсолютний захист.

Професійній стійкості молодих українських драматургів можна позаздрити від щирого серця. Пишуть вони, пишуть свої п’єси, надсилають чи носять їх до театрів, там ввічливо відмовляють, мовляв, ваша творчість нам поки що не цікава, шукайте далі форму і зміст, а ті знову пишуть і пишуть, несуть і несуть... Не здаються: на голому ентузіазмі влаштовують фестивалі молодої драматургії, майстер–класи, популяризують себе у соціальних мережах — роблять усе, щоб театри нарешті зацікавилися бодай кількома драматичними творами сучасників. Історія Ганни Герман у цьому малоефективному пошуку гармонії між театром i драматургом — беззаперечний виняток із правил. П’єсу за мотивами її свіженького роману «Піраміди невидимі» нещодавно поставив молодіжний Поетичний театр Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. «Це була професійна постановка, професійна гра. І мені здається, цей театр повинен поїздити по Україні», — зауважила після прем’єри авторка літературного матеріалу і наче у воду дивилася. 16 травня цю виставу покажуть на Камерній сцені Театру імені Франка. Що, не вірите? Думаєте, що цей, м’яко кажучи, не дуже титулований колектив на такий поважний театральний майданчик не може потрапити в принципі? А ось і ні! Читайте гастрольну афішу, а особливо — прізвище радника Президента, яке, ймовірно, буде надруковане там не найменшим кеглем.

Знана львівська співачка, голос чудового рок–квінтету «Королівські зайці», нечасто навідується до столиці. Так само нечасто пробиваються у теле– й радіоефір композиції кількох її музичних проектів: як і на початку творчої кар’єри, що припав на кінець 1980–х, так і тепер вона перебуває у стані мистецького андеґраунду, або, іншими словами, — самодостатньої окремішності... Леся Герасимчук народжує напрочуд світлі, добрі, неагресивні пісні, від яких, перефразовуючи одного барда, «помирати не хочеться...» В інтерв’ю «УМ» Леся розповідає про причини свого тимчасового «зникнення» з поля зору «мистецько стурбованої» громадськості, власні захоплення, а також про культурну ситуацію у нашій державі.