Все буде добре. У Варшаві показали двомовну виставу про українок, які через війну змушені були залишити дім
Нещодавно у Варшаві відбулася польська прем’єра української документальної вистави «Все буде добре» (Wszystko bedzie dobrze). >>
Постановку ліричної комедії «Афінські вечори» за п’єсою Павла Гладиліна Молодий театр вирішив доручити Ігорю Славінському. Останнім часом актор Театру на Подолі, педагог і режисер Славінський помітно симпатизує творам легкого родинного формату (згадаймо хоча б його спектаклі «Lа Bonne Anna або Як зберегти сім’ю», «Тріо мі бемоль» чи «Примадонни»). У цьому жанровому сегменті «Афінські вечори» — матеріал дуже і дуже вдячний. Тут вам і епатажна бабуся, і тато–інтелігент, і матуся, що піклується про чистоту й комфорт у домі, і слухняна, на перший погляд, донька, перспективна піаністка, яка сама незабаром стане мамою...
Аби не кидатися у крайнощі й збалансувати настрій історії, автор починає відразу з двох головних подій — приїзду бабусі Анни Павлівни (Тетяна Стебловська) та звістки про вагітність вісімнадцятирічної Наталі (Валерія Ходос). «Божий одуванчик» не лише цитує Бальмонта, а й залюбки ділиться з донькою (Наталя Кленіна) та зятем (Станіслав Боклан) подробицями своєї буремної молодості. Махрові радянські інтелігенти з подивом дізнаються, що їхня маман, виявляється, у часи своєї юності ходила на богемні зібрання, де поклонялися богу Еросу і влаштовували «оргіазми». Майстер живого діалогу Гладилін не відмовив собі у задоволенні «погратися» у лексеми з кожним зі своїх героїв окремо — всі члени родини по черзі приходять до бабусі, щоб уточнити деякі нюанси тих зібрань. Актори ж, у свою чергу, не втратили можливості емоційно «розфарбувати» репліки, проявивши таким чином не показні, а внутрішні турботи своїх героїв. Тата Бориса Олеговича, наприклад, дуже цікавила кількість людей, які брали участь в «оргіазмах»... «Та небагато, — відповіла йому теща, — душ сорок, шістдесят...» Кожен у цій родині мав свою партію, але ансамблева гра їм не вдавалася. За диригентський пульт стає бабуся — і складна партитура під назвою «життя» у цьому домі зазвучала ще не ідеально, але вже досить злагоджено...
Незважаючи на музичні нюанси п’єси (донька займається фортепіано, майбутній зять — також), «першу скрипку» «Афінських вечорів» зіграло не музичне, а сценографічне оформлення вистави (художники — Марія Погребняк та Лариса Чернова). Задник та інші вертикальні площі сцени прикрашають плетені гачком ажурні серветки, а герої ходять у капцях, які дуже нагадують музейні бахіли. Стерильність — річ, звичайно, гарна, але, як показала практика, необов’язкова. Значно важливіша довіра між батьками і дітьми, над якою треба працювати щодня, із покоління в покоління, вив’язуючи петелька за петелькою стосунки зі своїми рідними. Результатом важкою роботи будуть небаченої краси узори, які колись обов’язково стануть у нагоді далеким прапраправнукам.
Нещодавно у Варшаві відбулася польська прем’єра української документальної вистави «Все буде добре» (Wszystko bedzie dobrze). >>
На останній місяць весни колектив Національної опери України підготував своїм шанувальникам чимало цікавих музичних подій. >>
Наступного тижня виповнюється 90 років Івану Марчуку — одному з найвідоміших у світі сучасних українських художників. >>
Колись поетка Наталка Білоцерківець написала рецензію на поетичну збірку Людмили Таран «Колекція коханок» (Л.: Кальварія, 2002), де стверджувала її першість у перевтіленні жінки-авторки у чоловіка-персонажа і дійшла висновку, що «цей її «мачо» — дійсно ідеальний герой наших жінок» >>
Два українські проєкти і музейницю-парамедика минулого тижня назвали найкращими серед претендентів з усієї Європи — переможцями престижної премії у сфері спадщини European Heritage Awards/Europa Nostra Awards. >>
У Бучі 30 квітня на фасаді центру культури та мистецтв по вулиці В. Ковальського, 61-В встановили пам’ятний знак художниці Любові Панченко. >>