Денис Ісаєнко: Без бійки хокей неможливий

«Такої кількості телекамер та журналістів я не бачив уже років тридцять, — так ветеран українського хокейного господарства, директор ХК «Сокіл» Василь Митрофанович Фадєєв привітав позавчора в київському Палаці спорту представників ЗМІ, які напередодні старту «Єврохокей–челенджа» прийшли послухати головного тренера української збірної Анатолія Хоменка. І справді, інтерес до хокею в Україні зростає: за короткий час пристойно розкрутилася професійна ліга, на новий рівень піднялися декілька клубів, з’явилися нові команди й ковзанки.

Серед лідерів національного чемпіонату — ХК «Беркут». Для українського хокею ця назва не нова. Але нинішній клуб, який узявся фінансувати нардеп–бізнесмен Давид Жванія, крім імені, не має нічого спільного з тим «Беркутом», який за підтримки «нафтогазівців» ставав чемпіоном країни і Східноєвропейської ліги на початку 2000–х.

У лавах «червоно–синьої» київської команди з’явилося чимало досвідчених хокеїстів, серед яких — легіонери з Чехії, Словаччини, Росії, Білорусі, дехто — з досвідом виступів у НХЛ, КХЛ. Серед «стовпів» «Беркута» — 31–річний захисник Денис Ісаєнко, знову викликаний до табору національної команди. Денис розповів «Україні молодій» про справи збірної, клубу, а також свої особисті.

«У рівній збірній авторитетом для нас став тренер»

— Денисе, ви провели за збірну України вже більше 80 матчів. Проте під керівництвом Анатолія Хоменка гратимете вперше. Як сприймаєте новий виклик до національної команди — як уже звичну процедуру чи щось нове, хвилююче?

— Мені приємно, що головний тренер звернув на мене увагу. Зіграти в збірній, яку очолив новий наставник із новими підходами до роботи, цікаво. А щоб переживати й хвилюватися? Таких відчуттів немає.

— На чому у збірній робиться акцент напередодні київського етапу «Єврохокей–челендж»?

— Оскільки тренувальний збір вийшов дуже коротким, то найбільше уваги ми приділили тактиці. Кожний гравець отримав чітке розуміння того, куди він має рухатися і що повинен робити на майданчику.

— Під час свого представлення на посаді головного тренера Хоменко говорив, що збірну чекає суттєве омолодження. Як почувається молодь серед старших, досвідченіших колег?

— Якщо відверто, то молоді я особливо й не побачив. Хіба що Саша Торяник 1990 року наро­дження з ХК «Саров». Водночас є кілька ветеранів, як 36–річний Сергій Климентьєв, 37–річний Костянтин Симчук. А так — усі хлопці мого віку або на рік–два молодші. Наскільки я розумію, кістяк збірної становитимуть саме ці хокеїсти, віком від 28 до 31 року.

— Керівництво ФХУ нещодавно заявило, що головне завдання нової збірної — виступ на Олімпіаді–2014. Вам особисто вистачить наснаги ще два роки грати на такому рівні?

— Мені здається, що після 30 років сили в мене стало ще більше. Якщо все складеться і збірна потрапить на Олімпіаду, то дуже б хотілося там зіграти.

— Який, на вашу думку, «золотий» вік для хокеїста?

— Думаю, що 28–30 років — це той час, коли спортсмен сформувався як особистість, зробив собі ім’я, має особисту думку й володіє хорошим запасом сил та навичок.

— Навколо кого в оновленій збірній України гуртується колектив?

— Цікаво, що зараз в команді немає чітко вираженого лідера. Усі хокеїсти одного рівня і майже повністю представляють чемпіонат України. Такого зараз немає, коли приїжджають люди з КХЛ, на голову–дві вище за інших, і на них усі дивляться, й чекають від них дива. Тепер усі розраховують тільки на себе.

— Можна сказати, що найавторитетніша людина у збірній — це головний тренер?

— Так. Той факт, що він більше десяти років працював у системі ярославського «Локомотива», багато важить. Авторитет Анатолія Хоменка не обговорюється. І зовсім не важливо, що там він був помічником головного чи тренером–селекціонером. Він знайомий із системними підходами до роботи, тренувальним процесом, що застосовувався в Ярославлі.

«У «Беркута» все професійно»

— Чи давав клуб якісь настанови, коли командирував вас до збірної?

— Якби це був мій перший виклик, то, можливо, тренери щось би й сказали. А так, що казати? Мені ж уже скоро 32 роки (сміється). А те, що стосується марки клубу, то я сам розумію, без додаткових підказок, що маю гідно представити солідну організацію, якою є «Беркут».

— А в чому проявляється солідність вашого клубу?

— Насамперед — у професіоналізмі персоналу та високому рівні обслуговування. Усе, що потрібно для перемог команди, — все виконується бездоганно. Оскільки ми базуємося в Броварах, то на ігри та тренування нас із Києва відвозить спеціальний автобус. Якщо маємо два тренування в день, то нас обов’язково забезпечують обідом. Перед важливими матчами команду збирають разом — робимо заїзд на базу.

— Попри те, що «Беркут» представляє Київ, переважну більшість матчів він проводить у броварському ТРЦ «Термінал». Чи є плани щодо власної ковзанки в Києві?

— Щодо льодової арени в столиці ми фантазуємо вже більше десяти років, а віз, як кажуть, і нині там.

— Можливо, в команді обговорюють перспективу участі в Континентальній хокейній лізі?

— Скажу чесно, якщо клуб буде готуватися до виступів у КХЛ, то не факт, що хтось із нинішнього складу залишиться в «Беркуті». Там потрібні гравці іншого рівня.

— За короткий період у таборі «беркутівців» з’явилася чимала кількість легіонерів. Ви не боїтеся, що вони витіснять вас із команди?

— Щоб цього не сталося, потрібно самому грати краще, ставити перед собою високі цілі.

— У «Соколі» схожа ситуація. Там молоді партнери кличуть 38–річного росіянина Ніколішина, який багато грав в НХЛ, на ім’я й по батькові — Андрій Васильович. А як у «Беркуті» звертаються до іменитого словака Ріхарда Капуша?

— Уся команда називає його просто Мара, хоча ім’я в нього інше. А чому Мара? Так звали його старшого брата, який грав за один із клубів Словаччини. Коли ж йому на зміну прийшов Ріхард, команда все одно продовжила називати його, як старшого брата.

«Бійка в хокеї має бути обов’язково»

— Денисе, ви граєте на позиції захисника. Ваші колеги по амплуа частенько беруть участь у бійках під час матчу. Як ви ставитеся до цієї «процедури»?

— Якщо дуже накипіло, то можна випустити пару. Але щоб спеціально їздити й думати про бійку, як це роблять у російському «Вітязі», — такі дії я не вітаю.

— Хокей — чи не єдиний ігровий вид спорту, де майже офіційно передбачаються бійки. При цьому навіть в НХЛ судять дуже суворо — карають штрафами навіть за мінімальні зачіпки ключкою. Можливо, час відмовитися від бійок?

— Бійка під час хокейного матчу повинна бути обов’язково. Я не кажу, що це має бути натуральне побиття. Але коли два мужики стали й «помахалися», а потім потиснули один одному руки — то вболівальники від цього отримують задоволення. Скажімо, мої сусіди, які не мають жодного відношення до спорту, після походу на хокейний матч, де відбулася чесна «розборка» чоловіків, перебувають у захваті.

— Але під час такого з’ясування стосунків можна отримати кілька добрячих ударів у голову…

— Зазвичай хокеїсти зазнають серйозних травм тоді, коли прийом виконується тихцем, підступно. Зрозуміло, що в хокеї не можна опускати голову, але саме за таких умов виникають найбільші неприємності.

— А чи є в «Беркуті» спец із бійок — так званий «тафгай»?

— Ні. Проте в інших командах, як відомо, такі люди є. Скажімо, коли я грав у «Соколі», за бійки в нас відповідав Андрій Срюбко. Він спеціально тренувався, спілкувався з боксерами, відпрацьовував удари на груші.

Але в «Беркуті» таке не практикується. Напевно, будь–хто зможе постояти за себе. А штатних бійців, які можуть виконати команду «піди й покарай», у нас немає.

«Хочемо бути першими»

— Через брак фінансування в минулому сезоні «Сокіл» ледь не припинив існування. Який тоді був у вас настрій, думки?

— У «Сокола» перед гравцями тоді виникла така заборгованість із зарплати, що було не смішно. Більшою мірою грали ми в хокей для себе, оскільки не отримували грошей за виконану роботу по півроку.

— Тепер у «Соколі» проблем із грішми, як видно, нема. У ПХЛ узагалі як мінімум три клуби можуть похвалитися значними фінансовими можливостями. Що потрібно чемпіонату України, щоб стати самодостатнім турніром?

— Уже зараз планку нашої першості підняли на дуже високий рівень. Головне — утримати її на цій висоті. А якщо додасться ще три команди рівня «Беркута», «Сокола» та «Донбасу», можна буде сміливо грати тільки тут, нікуди не проситися. А легіонери самі їхатимуть до нас.

— Швидше за все, у першому раунді «плей–оф» «Беркуту» випаде грати з чемпіоном країни — «Донбасом». Яку мету ставить ваша команда на цей чемпіонат?

— Тільки перше місце. Інші варіанти навіть не розглядаються й будуть розцінені майже як трагедія.

— Що вам відомо про перехід гравців першої команди «Донбасу», яка грає у ВХЛ, до другої, котра захищатиме титул чемпіонів України?

— Усіх деталей регламенту я не знаю, але чув, що Шафаренка й Матерухіна вже заявили за «Донбас–2».

«Президента «Сокола» на трибунах не бачив»

— Денисе, а чи до снаги команді, що в регулярній першості йде третьою, у підсумку виграти «золото»?

— Під час регулярного сезону в «Беркуті» відбувалася постійна ротація кадрів, часто змінювалися гравці. Команда шукає свою гру, і можна сказати, що її рівень стає вищим. Останні матчі з «Соколом» та «Донбасом» показали, що в нашої команди для перемог є все, окрім, напевно, удачі. Адже основний час матчу граємо внічию, а вже в овертаймі чи серії булітів поступаємося.

— Чи обіцяють вам премію за виграш чемпіонату?

— Переможця першості очікують великі преміальні від ПХЛ. Думаю, що в разі успіху й Давид Жванія від себе щось додасть.

— А якщо команда не виграє чемпіонат? Чи не станеться так, що президент «Беркута» розчарується й переключиться, скажімо, на футбол?

— Мені здається, що Давид Жванія живе хокеєм. Подивіться на наші матчі в Палаці спорту — там же завжди організовують шоу, на які ви­трачають великі гроші. Наші матчі настільки цікаві президентові клубу, що він приїздить подивитися на них не тільки в київський палац, а й у Бровари. І сидить там не в ложі, а просто на трибуні. Йому це цікаво. А от президента «Сокола» за два роки, що я провів у клубі, я жодного разу не бачив на матчах своєї команди.

«У магазині мене ще не впізнають»

— У «Донбасі» грає Дмитро Ісаєнко. Що вас поєднує з цим хокеїстом?

— Один із телевізійних коментаторів назвав його моїм братом. Проте ми з Дмитром лише однофамільці. Водночас наші імена починаються на «Д», відтак нас дуже часто плутають. Але я не ображаюся — для українського хокею це нормально, щоб одні люди плутали твоє ім’я, а інші не впізнавали тебе в магазині (сміється).

— Хай там як, але інтерес до хокею в Україні суттєво зріс. Певно, зросла й ваша впізнаваність на вулицях?

— Та ні. Хіба що знайомі, дізнавшись про мої виступи за «Беркут», кажуть, що це круто.

СПРАВИ ЗБІРНОЇ

Нова сила й швидкість

На прес–конференції, яка відбулася напередодні початку щорічного київського етапу «Єврохокей–челенджу», головний тренер національної збірної Анатолій Хоменко розповів, що матчі з Румунією, Італією та Литвою — це останній етап підготовки до чемпіонату світу в дивізіоні I. «Сімдесят відсотків цього складу гратиме на першості в Словенії. Не всі хокеїсти змогли прибути на збір. Одні — травмовані, інших гравців, зокрема з «Донбасу», які мають велике навантаження в клубах, ми свідомо не викликали. Це досвідчені хлопці, тому немає сенсу їх перевіряти», — пояснив керманич збірної.

Хоменко відзначив, що в національній команді триває зміна поколінь і в складі «синьо–жовтих» з’явилися двоє молодих вихованців українського хокею, які грають за кордоном. «Саша Торяник отримав громадянство Росії, але ми раді, що змогли повернути до лав збірної цього потужного гравця з хорошим кидком. Те саме стосується й Віктора Андрущенка, який свого часу отримав білоруський паспорт. Це швидкий, мобільний хокеїст, який добре тримає шайбу. А якраз саме швидкості й не вистачало нашій досить віковій збірній», — каже головний тренер.

Капітаном збірної тренерський штаб призначив одного з найдосвідченіших гравців — Сергія Климентьєва з «Сокола». Його асистентами стали Юрій Наваренко із солігорського «Шахтаря» (Білорусь) та Костянтин Касянчук («Сокіл»).

ДОСЬЄ «УМ»

Ісаєнко Денис

Народився 17 березня 1980 р. в Харкові.

Майстер спорту з хокею (ігрове амплуа — захисник).

Виступає за ХК «Беркут» (Київ). Грав за клуби «Кристал» (Росія), «Гомель» (Білорусь), «Сокіл».

Багаторазовий чемпіон України, чемпіон СЄХЛ, володар Кубка Білорусі.

Учасник шести чемпіонатів світу. За національну збірну України провів 81 матч, закинув 9 шайб.

Зріст — 176 см, вага — 90 кг.

ЗНАРЯДДЯ ПРАЦІ

Вартість сучасної професійної хокейної ключки, яка виготовляється з карбона, становить близько 250 доларів. Усі відомі фірми намагаються зробити цей інвентар якомога легшим та зручнішим. Але, незважаючи на високу міцність базисного матеріалу, хокеїсти й надалі продовжують безжально трощити своє знаряддя праці. «Дерев’яна ключка розліталася від старості, а сучасна, карбонова, хоч і легша, але більш крихка», — каже Денис Ісаєнко.

РОЗКЛАД МАТЧІВ

«Єврохокей–челендж» (Київ, Палац спорту)

9 лютого

Литва — Італія

Україна — Румунія

10 лютого

Італія — Румунія (15:00)

Україна — Литва (19:00)

11 лютого

Румунія — Литва (15:00)

Італія — Україна (18:30)

12 лютого

Матч ветеранів радянського та українського хокею.

Команду легенд СРСР, складену з олімпійських чемпіонів, багаторазових чемпіонів світу, очолюватимуть Борис Михайлов та Олександр Якушев. «А до лав ветеранської збірної України ми запросили тих, хто ще «ворушиться», грає в нічній лізі Києва на чолі з нашими екс–енхаелівцями Дмитром Христичем та Олександром Годинюком», — розповів один з організаторів матчу, директор ХК «Сокіл» Василь Фадєєв.

Зважаючи на вік хокеїстів, матч проходитиме за ветеранськими правилами — без потужних ударів по шайбі, без силової боротьби, а замість вилучень будуть буліти.