Святослав Вакарчук у режимі онлайн представив реліз сольного проекту «Брюссель». Досі вітчизняні виконавці уникали iнтернет–концертiв. Транслювали концерт на YouTube з оновленої студії телеканалу «М1».
Глобалізм постукав у наше вікно, зайшов у наші двері, лише ми рідко ходимо в гості до глобалізму. Глобалізм — це коли національність не має значення і треба пам’ятати тільки про загальнолюдське, глобалізм проголошує весь світ великим селом, відтак акули в формаліні Деміена Херста, представлені в Києві, нікого не дивують, але не дивує чомусь і те, що українські митці в глобальному світі представлені слабо. На аукціоні Phillips de Pury пару разів продали картини українських художників, про це пишуть вітчизняні ЗМІ уже пару років, бо це виняток, а не правило. У цьому контексті виставка «БОРИС КОСАРЕВ. Харківський модернізм 1915—1931», яка відкрилася 4 грудня в Українському музеї в Нью–Йорку і триватиме до 2 травня 2012 року, — рідкісний випадок мистецького експорту.
Інтрига, яка два місяці висіла разом із роботами двадцяти молодих українських художників у залах PinchukArtCentre, закінчилася розв’язкою: приїхали визнані закордонні авторитети у сфері сучасного мистецтва і вибрали найкращих молодих митців. Їхній вибір стане тавром успіху на іменах Микити Кадана (гран–прі), Жанни Кадирової і Сергія Радкевича (спеціальні премії). Головна інтрига премії PinchukArtCentre полягає не в тому, хто отримає 100 тисяч гривень і можливість стажуватися в майстерні художника, який продається за сотні тисяч доларів, а у співставленні різниці смаків і системи оцінювання українських та західних дилерів, кураторів, директорів музеїв і галерей. Сума оцінок керівника Art Galleries Barbican Кейт Буш (Великобританія), директора Palais de Tokyo Марка Олів’є Валера (Франція), професорки Московської школи фотографії та мультимедіа імені А. Родченко Катерини Дьоготь (Росія), художників Олафура Еліассона (Данія) і Павла Макова (Україна), співдиректора Serpentine Gallery Ханса Ульрiха Обріста (Великобританія), генерального директора PinchukArtCentre Екхарда Шнайдера цього разу великою мірою збіглася з оцінками українських арт–критиків.
«Що буде на концерті? Дамо жару!» — так прокоментував для «УМ» Сашко Положинський сьогоднішню акцію «Ти подумай!», приурочену до 15–річчя його гурту «Тартак». Це буде концерт, на який запрошено дітей із вадами слуху. А мета акції під назвою «Ти подумай!» — зібрати кошти для Мар’яни Олійник, дівчинки, якій усього рік і 11 місяців. Діагноз Мар’янки — «двостороння сенсоневральна глухота». Щоб дати дитині шанс чути світ, потрібна операція, яка коштує 320 тисяч гривень. Причому операцію треба провести не пізніше, ніж коли дівчинці виповниться три роки.
Картину Тимура Бекмамбетова «Йолки», що вийшла на екрани напередодні 2011 року, критики зустрічали прогнозованим «фу». Мовляв, знову цей Бекмамбетов вирішив повернути найулюбленіше народне свято собі на користь: знаючи про сентименти пострадянської людини до всіляких новорічно–різдвяних казочок («Іронія долі», «Чародії» тощо), він майстерно «ловить момент» і пропонує черговий, не надто обтяжений художньою цінністю, сюжет. Але переглянувши картину, критики змінили гнів на милість: мовляв, такі позитивні історії, навіть якщо вони і зовсім не шедевральні, точно мають право на існування. Особливо напередодні Нового року...
Столична мережа дошкільних закладів погіршується не тільки якісно, а й кількісно. Лише за останні кілька років у Києві використано не за призначенням та закрито більше сотні дитсадків. Переважно їх використовують тi, хто не скупиться на грошові «пожертви» за експлуатацію цих приміщень. Цього року Київміськдержадміністрація провела інвентаризацію садочків і виявила, що деякі з них функціонують не на повну потужність, наприклад, мають кімнати, які знаходяться у незадовільному санітарному стані або перебувають в оренді «лівих» підприємців чи компаній.
Як використовуються приміщення комунальних дитсадків? «УМ» вирішила розібратися, відвідавши один із таких закладів в Оболонському районі.
