Поліграф: що нам іще бреше ШІ?
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
«Моя чарівна леді». Лео Деккер (зліва) у ролі Гаррі.
Коли перед початком театрального сезону наших акторів, вокалістів, музикантів попросили б написати твір на тему «Як я провів літо», то автором однієї з найцікавіших оповідей був би колектив Національної оперети. Артисти цього театру майже у повному складі побували в Німеччині, де брали участь у спільному українсько–німецькому проекті «Моя чарівна леді».
— Вистава «Моя чарівна леді» — вже дев’яте наше українсько–німецьке спільне виробництво, — розповідає керівник проекту від української сторони, музикант оркестру Оперети Володимир Марків. — З фірмою «Арена–шоу енд ентертеймент» ми почали співпрацювати в 2005 році, першою виставою, що народилася у цій співпраці, була «Маріца» Кальмана. Тоді працювати у цьому спектаклі їздили до Німеччини двічі, взимку і влітку... Але тільки цього року ми поїхали туди як повноправні учасники спільного проекту. Минулих років їздили музиканти, везли з собою костюми... Цього ж разу театр був задіяний на сто відсотків. Ми тут проводили репетиції — до нас у Київ приїздили німецькі солісти та режисер Лео Деккер. Німецька варіація вистави «Моя чарівна леді» трішки відрізняється від нашої. Оскільки цей спектакль відвідувало видавництво, яке надає права на показ «Моєї чарівної леді», то німецький режисер максимально дотримався оригіналу.
— Скільки спектаклів ви зіграли перед німецькою публікою?
— Показали тринадцять вистав у Аугзбурзі, Гамбургу, Лосхаймі та інших містах... І не тільки в Німеччині. Були в італійському Тіролі та Люксембургу, на міжнародному фестивалі в Вільтці. Останні три спектаклі зіграли на дуже великому майданчику, римській арені ІХ сторіччя міста Ксантена, це на кордоні з Голландією... Всі вистави пройшли при переповнених залах. Це завжди були відкриті майданчики, які монтувалися спеціально для «Моєї чарівної леді».
— Як ви працювали з німецьким режисером? Відстань не заважала?
— Ні, ми прекрасно працювали ще до репетицій. Він, до речі, дуже цікава, креативна людина. Двадцять років мав свій театр, потім з економічних причин полишив його... Схема нашої роботи дуже проста. Лео Деккер висилає мені лібрето. Я роблю переклад. Хор у нас співає німецькою мовою. Я так жартую, що й балет танцює німецькою. У цій виставі брали участь наш хор, балет та оркестр — усього шістдесят два наші артисти. І десять німецьких солістів.
— А чому ж не запросили ще й наших солістів? Невже німецьких партнерів не влаштував їхній професійний рівень?
— Мова... Вистава — німецькою. І вивчити її в такому обсязі швидко та ще й щоб і для сприйняття було нормально — дуже складно. Хоча той же Лео Деккер давав мені послухати «Мою чарівну леді», де грали данські, американські й англійські солісти. І вимову просто не можна було відрізнити. Але для цього треба дуже добре знати німецьку.
— Чому обрали саме «Мою чарівну леді?»
— Німецька сторона оплачує цей проект, відповідно, вона і вирішує, яку виставу будемо готувати. У планах на наступний рік — «Циганський барон». Як ми його вирішуватимемо — покажуть наші перемовини з німцями. До речі, 15 вересня до нас на відкриття сезону збирається приїхати Лео Деккер, а імпресаріо Вальтер Ширман подивитися всі наші спектаклі приїде трішки пізніше. Тобто у нас зараз триває така щільна робота. Але й крапку в «Моїй чарівній леді» ще не поставлено. Німецька агенція «Арена–шоу енд ентертеймент» протягом півтора року ще має зробити один показ цієї вистави. До речі, можна підказати нашому Богдану Дмитровичу (Струтинському, керівникові оперети. — Авт.) ідею показати цю виставу в нас. Чому ні? Думаю, буде цікаво порівняти ці два спектаклі.
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
У той час, коли мільйони українців розкидані по різних континентах, особливе значення займає українська пісня — як символ пам’яті, єдності та любові до Батьківщини. >>
«Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!» — мистецький проєкт з такою назвою відбудеться цього тижня у Софії Київській у межах чотириденного уже дев’ятого міжнародного фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. >>
Сьогоднішня розмова – не про якийсь бестселер чи наближення до нього. >>
Сучасною історією про повернення України на карту європейської оперної традиції у ретроспективі кількох століть стає опера «Креонт» уродженця Глухова, сина козацького сотника — Дмитра Бортнянського. >>
Український інститут книги звернувся до міжнародної видавничої спільноти із закликом припинити співпрацю з російськими видавництвами та літературними агенціями >>