Чому нас верне від слова «суботник»

Народжені в СРСР розрізняють два присмаки слова «суботник». Перший — молодий ентузіазм, весна, прибирання території навколо заводу, дому, школи, побілені дерева і заметені доріжки, пересмішки з колегами, потім поїдання бутербродів з лікарською ковбасою. Другий — зобов’язайлівка, додатковий робочий день, причому неоплачуваний.

У часи брежнєвського застою, в 70–х, суботники стали називати ленінськими комуністичними — припасовували до дня народження «вождя світового пролетаріату» (благо, Володимир Ульянов народився 22 квітня, а не як Сталін, під Новий рік). А слово «комуністичний» у всіх тодішніх ініціативах означало «безоплатний». Отож радянська влада використовувала суботники як легальний спосіб залучити на ще один день додаткову безоплатну робсилу. Економія обчислювалася сотнями тисяч рублів.

Узагалі ж перша трудова ініціатива з назвою «комуністичний суботник» датована 12 квітня 1919 року. 15 робітників депо Москва–Сортувальна після закінчення робочого дня повернулися в цех ремонтувати паротяги. Запалилися і вирішили, як згадує голова партосередку Бураков, «нашу нічну роботу з суботи на неділю продовжувати щотижня, до повної перемоги над Колчаком».

Наступний суботник, 10 травня, що відбувся на Московсько–Казанській залізниці, показав більшу масовість — вийшли на роботу 205 осіб. Це підштовхнуло Леніна взятися за перо і наваяти текст «Великий почин». Наступної ж весни лідер більшовиків і сам долучився до великого почину — вийшов подивитися на суботник біля Кремля та допоміг робочим нести колоду. Історія не підтверджує та водночас і не спростовує факту «ленінського брєвна», зате воно надихнуло радянських митців на творення картин і рим, присвячених цьому суботнику і покликаних розпалювати ентузіазм трудящих мас. Звідки там колоди на Красній площі, — іронічно–риторично запитували недовірливі радянські люди. Відповідь на це питання туманна. Так, літописець Леніна Марія Прилєжаєва у книзі «Життя Леніна» стверджує, що то залишки барикад, які зводили юнкери.